Виноград – ягода сонця і ягода Бога

«Кожен сорт винограду знаю досконало»
На подвір’ї у нього гамірно, а за парканом – рясніють яблука, груші, помідори і багато винограду … «Спочатку не було що вам показувати, бо ще не дозріли плоди, а тепер немає чого показувати, бо значну частину врожаю знищили дощі і град», – попереджає господар і проводить нас у міжряддя своїх садів-виноградників. Всього у нього 132 сорти винограду і про кожен із них Петро Іванович знає абсолютно все: від форми листка, ягоди і куща, до того, скільки днів він ще повинен набиратися цукру і коли, з точністю до дня, його потрібно зривати, щоб смакові якості були ідеальними для того чи іншого сорту. З кожного корча він щороку збирає понад півтони ягід. Частину продає у ресторани, ще трохи розкуповують прямісінько з лози. Особливо полюбляють його виноград заїжджі гості. Господар зізнається, що ті, хто вже спробував «натурпродукт», наперед замовляють від кількох кілограмів до кількох ящиків. Хтось для того, щоб вдосталь посмакувати ягодами у сезон, а хтось – щоб заморозити на зиму.
«Ось тут був виноград сорту «Вікторія», але бачите, що залишилося, – бідкається господар, показуючи понівечені дощем і градом величезні грона, – цей рік взагалі найгірший для урожаю. Взимку, через сильні морози, частина кущів примерзли, а влітку, через надмірні дощі саме в період дозрівання винограду, пропало вже майже половину урожаю, а той, що залишився, мусить ще кілька днів набиратися від сонця енергії, щоб відновити потрібний рівень цукристості». Поруч ще один кущ винограду, земля під яким встелена ягодами. За словами, Петра Івановича, з цього куща зібрали всього(!) триста кілограмів винограду, а решта пропала.
Від розмаїття форм, смаку і назв різних сортів винограду, у нас ледве не запаморочилося в голові, а господар продовжував розповідати про кожен сорт усе, до найменших дрібниць. Чим відрізняються сорти солодкий «Довгоочікуваний» і гармонійний «Рожевий тімур», мускатний «Перемога» зі смаком лимона чи апельсина і нектарне «Біле диво», стійкий «Арочний» і зимова «Любава». Саме «Любава» – один із двох сортів, які зберігаються до лютого. «Перед заморозками я зрізаю усі грона, розвішую в підсобному приміщення на шнурки під стелю, і до лютого включно вся сім’я смакує свіжий виноград», – хвалиться Петро Іванович. Однак найдорожчі сорти – мускатні. Ними мало хто хоче займатися, бо маленькі ягоди, які має цей сорт, не дають такої віддачі, як сорти, де розмір ягід сягає розміру тенісного м’яча.
Головні вороги винограду – бджоли і шершні
Загалом у виноградарстві розрізняють сорти ультра ранні, ранні, середньо ранні, пізні та середньо пізні. Розділяються вони за вегетаційним періодом: від початку зав’язування ягід, до моменту його дозрівання скільки має бути сонячної енергії, це називається сума ФАР (фотосинтетично-активна енергія). Ультрараннім сортам треба 95-105 днів, залежно від погоди.
Головні вороги винограду, окрім погодних умов – бджоли і шершні, які проколюють ягоду, висмоктують із неї нектар, і вона вже за день починає гнити. Але хімічними засобами господар не користується. Від крилатих шкідників має свої рецепти. «Ті грона, які вже майже дозріли, я кроплю звичайною сироваткою, – зізнається Петро Іванович. – Це природній матеріал, який не впливає на смакові якості ягоди, і, водночас, на два-три дні захищає грона від бджіл і шершнів».
До речі, якщо виноград тріскається і вкривається чорним нальотом, не спішіть його змивати. Це з ягоди виходить цукор. А чорніє, тому що з простих цукрів перетворюється у складні, – пояснив виноградар.
Погодні умови у сільському господарстві диктують все. Є грона вагою близько чотирьох кілограмів. На них шкода дивитися, коли вони гниють ще не дозрівши. Але природних стимуляторів росту він не використовує. «Навіть те, що пропав врожай – це Божа воля, адже ніхто не може ні руки підставити під кожну ягоду, ні прикрити її нічим», – каже Петро Вичавка. Але він не переймається, каже, що рік на рік не схожий. Від повного неврожаю часто рятують сорти, які плодоносять двічі на рік.
Результат коштує затрачених зусиль
Ягода ціниться тим, що вона екологічно чиста. До господаря приїздять ті люди, які хочуть їсти якісну продукцію, без найменшої хімічної обробки, вирощену і доглянуту «як для себе». Хоча для себе Петро Іванович робить вино. Не так часто, як хотів би, але іноді таки вдається насолодитися «даром Богів». «У мене на себе завжди не вистачає по-перше часу, а по-друге – у мене в сім’ї троє жінок – дружина і дві доньки – і всі полюбляють сік. Тому найперше я заповнюю виноградом морозильну камеру, щоб смакувати всю зиму. Потім роблю сік, а вже на вино зазвичай не вистачає ні часу, ні навіть винограду», – зізнається господар.
За двадцять два роки, скільки займаюся виноградниками, перемацав кожен шматочок лози на усіх сортах, виплекав усі корчі власними руками, порепаними пальцями, адже є дуже капризні сорти. Виноградар зізнається, що колись починав із самого ледачого сорту «Російський конкор». Це сорт, який не вимагає особливого догляду. Є сорти, до прикладу столові, які найчастіше йдуть на ринок, які вимагають і знань, і часу. А роботи біля кожного корча винограду вистачає. «Восени я витрачаю по три тижні на те, щоб підготувати виноградник до зимівлі, – розповідає Петро Іванович – У листопаді виноград обрізаю, лози зв’язую та прихиляю до землі. Пришпилюю їх гаком. На низ та зверху настеляю хвої. Целофаном обкладаю лише з двох боків. Так виноград дихатиме і не спариться. Навесні все це розгрібаю». Але усі затрачені сили, ресурси і час коштують того, щоб протягом усього року смакувати «ягоду сонця і ягоду Бога», як величає виноград Петро Вичавка.