російськоукраїнська війна

Сьогодні, 14 квітня 2026 року, Білогірщина схилила голови у жалобі. Мешканці краю попрощалися зі своїм земляком, захисником України, старшим солдатом Михайлом Олександровичем Якимчуком, який повернувся додому «на щиті».

Сьогодні, 14 квітня 2026 року, Нетішинська громада зібралася, щоб віддати останню шану своєму земляку, старшому солдату Вадиму Тітову. 25-річний воїн помер у шпиталі від важких поранень, отриманих під час захисту територіальної цілісності України на Запорізькому напрямку.

Сьогодні Славута оповита важкою тишею. Тишею, що стискає горло, розриває серце невимовним болем і глибокою скорботою. У ці дні, коли світло Великодня нагадує нам про перемогу життя над смертю, коли віра у воскресіння мала б наповнювати душі надією, — ми зібралися тут, щоб розділити спільну, непоправну втрату. Славутчани схилити голови в глибокій шані та безмежній вдячності перед світлою пам’яттю солдата — Олександра Андрійовича Чешева.

У невимовному смутку, з болем у серці та сльозами на очах нетішинська громада провела в останню дорогу свого Захисника - 44-річного мешканця нашого міста Олександра Ткачука (позивний «Топік»), солдата.

9 квітня небо над Киликиєвом Шепетівського району, здавалося, опустилося нижче, придавлене важким людським горем. Село, яке колись дало Олегу ГРЕЧУНУ крила для життя, цього дня прийняло його у свої обійми на вічний спокій. Додому, до рідних краєвидів, воїн повернувся «на щиті». Про це повідомили у Ганнопільскій громаді.

9 квітня 2026 року стало історичним днем для селища Гриців. Громада живим коридором, зі сльозами радості та запашним короваєм зустріла свого земляка — Сергія Олександровича Зінченка, який повернувся до рідної домівки після довгих місяців російського полону.

Своєчасна евакуація та надання допомоги у межах «золотої години» — це врятовані життя наших воїнів. Розуміючи це, Улашанівська територіальна громада передала сучасний автомобіль швидкої допомоги для потреб військових медиків 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Кажуть, воїни не вмирають — вони стають нашими небесними захисниками. Та від цього не меншає болю…Сьогодні Володимир Сокорій повернувся до рідних Клепачів востаннє. Повернувся не так, як чекали, не так, як мріяли… На щиті.

Гірка звістка знову крає серце...3 квітня 2026 року, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну на Харківщині загинув головний сержант Федоров Андрій Михайлович, 07.06.1974 року народження, який до останніх хвилин свого життя був вірний військовій присязі та українському народу.

Сьогоднішня весна для Славутської громади – у сльозах. Тихих, як весняний дощ. Важких, як біль у серці кожного з нас. Додому, на вічний спочинок, повернувся мужній, хоробрий Воїн, Захисник України, полеглий Герой – Ярослав Калюжний.