21 червня Ізяславська громада провела в останню путь Воїна Світла - 35-річного жителя села Сошне, старшого солдата, механіка евакуаційного відділення взводу технічного обслуговування озброєння та військової техніки 3-го батальйону оперативного призначення Миколу Леонідовича Кузьмука.

21 червня 2025 року жителі Грицівської громади Шепетівського району провели в останню земну дорогу Оніщука Василя Юрійовича, жителя села Саверці. Сьогодні Василь востаннє побував вдома… Сьогодні, через тепле проміння сонця Він востаннє попрощався з родиною та близькими…

Як тільки небо починає сіріти вечірньою темрявою, у нетішинських нацгвардійців додається роботи. Гвардійці готують зброю до відбиття повітряних атак: перевіряють стволи, змащують механізми, заряджають стрічки набоями. Кожен рух відпрацьований до автоматизму. Усе це – підготовка до чергового етапу тренувань з протидії загрозам російських безпілотників.

Чергова гірка звістка... Після довгого очікування Захисник Водясов Олег Анатолійович повертається додому на щиті. Про це повідомили у Шепетівській міській раді.

Сьогодні, 20 червня, білогірчани, ставши навколішки, зустрічали Героя — Гришка Максима Анатолійовича, який загинув у віці 40 років, до останнього зберігаючи вірність присязі. Про це повідомили у Білогірській селищній раді.

З першого дня війни вони йдуть пліч-о-пліч із нашими захисниками, аби не дати їм загинути на полі бою. Військові медики знають, як важко, під щільним ворожим вогнем, зберегти життя солдата на "нулі". Один із таких героїв — шепетівчанин Олег Довгань, військовий лікар із позивним «Вірус», командир медичної роти 30-ї окремої механізованої бригади. Саме про нього зняли випуск передачі "Історія війни". Нижче ви наводимо стислий переказ та відео.

У рідну домівку в село Мирутин Шепетівського району з російського полону повернувся наш незламний Захисник - Микола Радзивілюк. Про це розповіли у Берездівській громаді.

18 червня 2025 року чорне крило смерті знову оповило Шепетівську громаду. Схиливши голову у пошані, шепетівчани зустрічали ще одного земляка, свого Захисника, оператора відділення радіоелектронної боротьби, старшого солдата Вільбіцького Андрія Андрійовича, який загинув, боронячи свій край.

Важко підібрати слова та стримувати емоції, коли у засвіти відходять молоді Герої. Коли батько проливає сльози над домовиною, коли згорьовані брати й сестри не хочуть вірити у страшну трагедію, коли побратими схилившись навколішки цілують блакитно-жовтий стяг, навіки прощаючись з другом, товаришем, командиром...

Вже одинадцятий рік Україна втрачає внаслідок війни, розпочатої російськими окупантами, тих, хто завжди був готовий допомогти, підтримати, захистити. Хто без вагань та сумнівів став на захист Батьківщини та віддає найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити на вільній, своїй Богом даній землі.