Народився чоловік 9 березня (26 лютого ст. ст.) 1886 року в хуторі Нарбутівка, що за 16 кілометрів від Глухова. У 1896 році батько Іван Якович віддав Георгія на навчання до глухівської гімназії. З 15 років у Георгія з’явилась зацікавленість до шрифтів та графіки. Там же у Глухові з’явилась ще одна зацікавленість – до української старовини. В ті часи Нарбут багато малював. Його батько вороже ставився до цього і навіть бив його за це.
В Глухові він вперше показав свої твори на привселюдній виставці. У вересні 1904 року місцеве повітове земство влаштовує сільськогосподарську виставку. Тодішній голова земської управи В.М. Амосов виставив його кілька художніх робіт. Художникові було на той час 18 років.
Протягом останніх двох років перебування в гімназії Георгій підпадає під вплив творчості Івана Білібіна, творця малюнків до російських казок. Нарбут спочатку копіює його роботи, а згодом творить в білібінському дусі. Іван Білібін взагалі стає його ідеалом і духовним проводарем на довгий час.
У квітні 1906 року роботи Георгія Нарбута виставляються вдруге на виставці в маєтку М.М. Неплюєва. Його акварелі зацікавили усіх, а дві з них були сфотографовані організаторами виставки собі на пам’ять.
Георгій Нарбут закінчив навчання в гімназії у червні 1906 році. Батько хотів, щоб син навчався на природничому факультеті Київського університету. Однак Георгій був іншої думки. Він таємно від батька подає заяву до петербурзького університету – на факультет східних мов. Батько не давав коштів, після чого Георгій вирішив самотужки здобувати освіту. Подейкують, що кошти для неї дав В.М. Амосов, той самий, що влаштував виставку у 1904 році. Він купив одну з картин Нарбута за 100 рублів і таким чином у вересні 1906 року Георгій опинився у Петербурзі.
Навчання в Петербурзькому університеті його мало цікавило. Це був привід, щоб потрапити до столиці Російської імперії, де перебував Білібін. Через місяць після приїзду, Георгій взявши кілька своїх творів, йде до нього. Білібін, переглянувши його малюнки, одразу зрозумів, що перед ним справжній самородок. Він надає Георгію одну з своїх кімнат і фактично керує його художньою освітою.
Пройшло чимало часу поки Нарбут став на ноги. Важливу роль в цьому зіграв Білібін. Деякі замовлення від видавництв він передавав Георгію. Це була велика матеріальна і моральна підтримка для молодого графіка.
У листопаді 1907 року Георгій Нарбут залишає навчання в університеті. Згодом вирішує попрацювати в Німеччині. В травні 1909 року він вирушає до Мюнхена. Перебуває він там близько року. В цей час захоплюється Дюрером.
Повернувшись до Росії Нарбут вже постав сформованим художником європейського рівня. Його роботи постійно замовлялися друкарнями. Поряд з ними Нарбут зображував в своїх творах герби. Першим він зобразив герб своєї сім’ї. Згодом з’являються герби його знайомих, гетьманів. Через деякий час з’являються інші захоплення Георгія. Це старовинні палаци та маєтки в Україні.
Замовлень в Георгія Нарбута було дуже багато. Ілюстрував сотні видань, малював для себе, для друзів, виконував урядові замовлення, проектував шрифти, плакати, етикетки, малюнки шпалер, мотиви ситцевої вибійки, близько сотні портретів родичів, друзів та знайомих, штампи для палітурки, розписи стін та інше.
Під час Першої світової війни Георгія Нарбута мобілізують. Утім йому пощастило попасти до шпиталю в Царському Селі.
У перші дні лютневої революції у Георгія Івановича прокидається палкий український націоналізм. Він мріє про самостійність, хоче присвятити своє життя Україні. У кінці березня він переїжджає до Києва. Тут він піднімає питання про заснування української академії мистецтв. 14 жовтня 1917 року підготовча комісія в справі української академії мистецтв обирає Георгія Івановича на професора по майстерні графіки. Того ж місяця він остаточно переїжджає до Києва. Вже в Києві він говорив: «Я Московщину не люблю – хочу віддати Україні всі свої сили». Спочатку проживав у своїх приятелів, згодом знаходить своє помешкання.
У жовтні 1917 року Георгій Іванович працює у секретаріаті освітніх справ – в комісії по створенні державного герба України.
22 листопада Нарбут відкриває Академію Мистецтв в залах педагогічного музею. Тоді ж влаштовано виставку професорів цього закладу. На ній також були роботи Георгія Нарбута. Це був справжній фурор.
В січні 1918 року Академія переїжджає до будинку Терещінківської школи, який знаходився на Великій Підвальній вулиці.
За короткий час Нарбут став однією з найвидатніших постатей не тільки Києва, а й усієї України. Справа в тому, що уряди Центральної Ради, а згодом гетьмана П. Скоропадського почали виготовляти власні грошові знаки, поштові марки, акції, державний герб, печатки, форму для військових, обкладинки для ратифікаційних актів міністерства закордонних справ тощо. Обов’язки для їх виготовлення доручили Георгію Івановичу Нарбуту. Спочатку це були 100 карбованців – в народі їх прозвали «горпинки». Згодом були поштові марки 30, 40 і 50 шагів. Ще пізніше Нарбутові було замовлено грошові знаки 10, 100 й 500 гривень. Можна констатувати, що грошові знаки Нарбута були найкращими серед виготовлених на теренах колишньої Російської імперії. Замовлення були і для виготовлення вбрання гетьманського двору та війська.
Також у 1918 році Георгій Нарбут працював в комісіях над створенням пам’ятника Т.Г. Шевченка, герба і печатки Української Держави, для створення національної картинної галереї, вироблення українського шрифту, організації державного драматичного театру та інших.
2 січня 1919 року Георгія Івановича було обрано ректором Академії Мистецтв. З цього часу Нарбут активно приймає участь у мистецькому житті столиці. Він стає членом правління професійної спілки художників м. Києва. 10 лютого комісаріат по головному управлінні мистецтв та національної культури призначає Георгія Нарбута головою комісії для влаштування й охорони музею ім. Б.І. та В.М. Ханенків; через два дні його призначають начальником Відділу Пластичного Мистецтва; ще через кілька днів він працює експертом при «надзвичайній об’єднаній комісії по охороні пам’яток старовини й мистецтва». У квітні 1919 року Георгія Нарбута призначають членом колегії й головою художньо-промислового відділу Всеукраїнського Комітету образотворчого комітету. Згодом він бере участь в художній секції Виконкому для влаштування свята 1 травня, на прохання Раднаргоспу бере участь у розгляді конкурсних проектів на забудову адміністративного центру на Звіринці (травень 1919 р.), працює в художньому відділі всеукраїнського видавництва Ц.В.К. (липень 1919 р.), приймає участь в виробленні проекту археологічного інституту, в різних журі конкурсів, в державних і кооперативних видавничих комісіях. Вся ця робота проходила поряд з ректорською і професорською роботою в Академії Мистецтв. Крім того ще була художня робота, яку Георгій Іванович виконував на замовлення радянських установ, кооперативних організацій, окремих видавництв і для себе чи для свого тісного гуртка.
Однак під час під час цієї наполегливої праці, у червні 1919 року Георгій Іванович важко захворів на черевний тиф. Згодом прийшов поворотний тиф, ще пізніше – запалення печінки та жовтуха. Поряд з цим, у зв’язку з безробіттям, погіршився матеріальний стан. Доводилось продавати речі, одяг. Не дивлячись на це він рвався до праці, турбувався за академію, будував широкі плани.
В березні 1920 року Георгію Нарбуту стало зовсім погано. Його прооперували. Але операція була невдалою. Як наслідок 23 травня 1920 року чоловік помирає. Йому було лише 34 роки. Ще б міг би творити й творити. Поховали Георгія Івановича Нарбута на Байковому кладовищі в Києві.
Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук
