Народився Сергій 20 березня 1986 року у Славуті. Навчався спочатку у школі №1, потім у школі №3, а згодом — у технічному ліцеї №8, де здобув професію водія. Вже тоді, ще хлопцем, він знав: техніка — це його покликання. Його руки та серце належали машинам, моторам, рухові.
Після навчання Сергій служив у повітряно-десантних військах, а згодом закінчив Одеський автомобільно-дорожній технікум Національного політехнічного університету, отримавши спеціальність з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів.
З 2006 по 2014 рік Сергій працював менеджером у ТОВ “Поділля – промислове постачання”, з 2018 по 2020 рік — старшим охоронцем у компанії “Родос”, а з 2020 року — далекобійником за кордоном. Його шлях був шляхом праці, відповідальності, любові до справи.
Та коли 24 лютого 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Сергій покинув роботу за кордоном, повернувся до України — до своєї родини, рідної землі. Працював далекобійником у приватній фірмі.
7 червня 2024 року він був призваний на військову службу 1 відділом Мукачівського РТЦК та СП “Воловець”. Він став воїном 31-ї окремої бригади (в/ч А4773), служив оператором безпілотних літальних апаратів.
26 серпня 2025 року Сергій отримав посвідчення учасника бойових дій.
Він чесно і гідно виконував свій військовий обов’язок.
4 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Синельніковського району Дніпропетровської області, молодший сержант Шемчук Сергій Петрович загинув. Загинув, як Герой. Він залишився вірним присязі — до останнього подиху.
Сергій був не лише Воїном. Він був чоловіком, який любив свою дружину. Батьком, який жив заради своїх дітей. Сином, який ніколи не забував подзвонити матері.
Братом, на якого можна було покластися у будь-якій біді.
Він був людиною, яка любила життя. Любив риболовлю — тишу, воду, спокій. Любив техніку — бо його руки могли оживити будь-який мотор. Він обожнював мотоцикли — бо вони давали йому відчуття свободи.
У молодості Сергій створив свій байкерський клуб. Його друзі називали його “Байкер” — саме цей позивний він носив і на фронті. Бо він був таким: вільним, сміливим, неприборканим.
Він мріяв… Після війни — власноруч зібрати байк, гвинтик за гвинтиком.
Мріяв сісти на нього й поїхати дорогами мирної, вільної України… На жаль, ця мрія не збудеться. Але збудеться наша спільна мрія — завдяки йому. Завдяки іншим таким, як він. Збудеться — вільна, незалежна і сильна Україна.
У Сергія залишилися дружина, діти — дочка і син, мати, сестра, близькі, друзі, побратими.
Він залишив у цьому світі слід — глибокий, світлий, живий.
Його не стане поруч, але він житиме в кожному з нас, у кожному клаптику неба, яке він захищав.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Вічна слава і шана Воїну — Сергію Шемчуку!
Слава Україні! Героям Слава!
