Четвер, 16 травня 2019 19:10

Привіт з минулого 70-х: шепетівський комсомол і неформали

Автор
Сергій Юхимович, Юрій Гаврилов, Василь Кіркіловський, Олександр Матвєєв, Дмитро Чорний, Валентин Бешляга, Сергій Кошуба, Олег Шевченко Сергій Юхимович, Юрій Гаврилов, Василь Кіркіловський, Олександр Матвєєв, Дмитро Чорний, Валентин Бешляга, Сергій Кошуба, Олег Шевченко

Комсомольські функціонери Шепетівки люблять згадувати 60-70-ті роки, бо це час апогею торжества комсомоліїї, коли ще вірили у побудову "світлого майбутнього" і було багато романтизму. Хоча траплялися реалісти і прагматики. Історію не перекреслити, добре не забути.

За розвитком тих років місто невпинно зростало. Споруджувались корпуси філій київських заводів тракторних втулок і "Комуніста", завершували спорудження газорозподільної станції, з'явились нові цехи заводу металовиробів і деревообробного комбінату. Не переводили житлові приміщення в нежитлові, а саме будували нові. Працювали вже харчовий вет-м'ясокомбінат, асфальтний завод, цех мінеральної води "Шепетівська", маслозавод,  цукровий комбінат. Тисячі людей трудилися на залізничному вузлі. І всюди працювало багато молоді. Недаремно у той час було задумано зробити місто для радянської молоді  "заповідником " комсомольської слави. 

Всесоюзне будівництво музею Островського

В середмісті вже височів у граніті Микола Островський.  Вирішили спорудити ще нове приміщення музею імені Миколи Островського. Радянська влада вважала музеї однією з головних ланок ідеологічного виховання населення і особливо молоді, відповідно, на прохання Пленуму Шепетівського МКЛКСМУ України було створено спеціальний фонд будівництва музею. І хоча гроші збирала молодь усієї колишні країни, основну роботу виконали комсомольці Шепетівки. Пам'ятається, що свої 10 робочих днів відпрацювала.

Активну участь у будівництві брали будівельні загони з Кам'янець-Подільського і Хмельницького. Основний же обсяг робіт виконувала організація шепетівського "Промжитлобуду-1". Тому називати будівництво музею "всесоюзной стройкой" можна з великою натяжкою, бо коштів спецфонду будівництва так і ніхто не бачив. Хіба що, надходили деякі будівельні і оздоблювальні матеріали з Житомира, Києва, Мукачева, Вінниці, Лисичанська, Тернопілля та перелік цих міст свідчить лише про те, що використовувались українські місцеві ресурси .

Згадується зустрічі з творцями, авторами оформлення музею - архітектором Анатолієм Ігнащенко та художником Анатолієм Гайдамакою. Вони саме повернулись із поїздки у Францію, привезли з собою багато слайдів, багато розповідали про мистецьке життя Парижу, особливо їх вразив культурний центр Жоржа Помпіду.  Тоді й зародилися їх ідея щодо впорядкування площі навколо майбутнього музею, площі, яку облюбували французькі художники, бродячі артисти і музиканти. Задум гарний, щирий, тому площа мабуть, вдалася. Особливо думається про це, коли взимку її окуповують діти і влаштовують ковзанки.

Шкода, що віра в можливість побудови кращого життя, шляхом соціалізму і комунізму, дуже скоро перетворилася на одну лише більшовицьку пропаганду.

Комсомол став тухлим зобов'язанням

В кінці 70-х років СРСР увійшов у період економічної кризи, усі зрозуміли, що комунізм не побудувати і люди займалися банальними виживанням. А комсомол став тухлим зобов'язанням. Обов'язкові комсомольські збори "ні про що", страшне як діставали! Виходили з комсомолу, при першій можливості, просто не стаючи на облік на новому місці роботи. Лідери-комсомоленята швидко все зрозуміли і слід за партію швидко темними ставали "капіталістами". Якщо хтось досі не знає проте,  хто "припахав" промислові об'єкти міста, нехай згадає про місцевих функціонерів того часу і імена відкриються.

Молодь ставала аполітичною і в духовному розвитку на той час уже спостерігались певна неформальність поглядів. У молоді з'явились захоплення східних містицизмом чи індіанською автентикою, поширювалися знання про буддизм, кришнаїзм.

І хоча у той час існувала "залізна завіса", вплив Заходу все ж спостерігався. Навіть школярі писали незнайомим дітям з інших країн (адреси знаходили у журналах або писали навмання, за номером школи),  обмінювалися листівками, фотографіями - і хоча ніколи не зустрічалися, але намагалися бодай щось дізнатися із закордонного життя ровесників. Таким чином знаходили відомості про різні молодіжні рухи, течії, захоплення музикою. І хоча влада забороняла західну музику, вже на той час з'являлися перші платівки, магнітофони. Саме любов до музики об'єднала у Шепетівці коло молодих людей, які стали на її терені першими неформалами.

Платівки діставати було важко, тому записували музику завдяки численним радіостанціям, як-то "Радіо Люксембург" чи "BBC". Ці випуски часто глушили, але це був справжній голос Свободи, ковток свіжого повітря. Збирались зазвичай у когось на квартирі і у визначений час писали почергово музику з радіостанції і в той же час спілкувались, дискутували. Такі тусовки називались - на флету (від англійського flat - квартира).

Молодіжні рухи кінця 70-х у Шепетівці

У ті часи у колишньому СРСР значного поширення набув молодіжний рух хіпі, який прийшов з Америки. Хіпі були бунтарями, що протестували проти надмірної раціоналізації життя. Їх основними цінностями були - свобода, радість життя та любов до людей без огляду на їхню расову чи релігійну приналежність.

Шепетівський хіпі, або як їх називали "хіпарі", дещо відрізнялися від зарубіжних: не вживали наркотиків і алкоголю , але інші гасла сповідували майже всі.

Декілька молодих людей, які "відкосили" від навчання у вишах, взяли "академки" і приїхали додому, а такими виявилися Кіркілевський Василь, Бешлеча Валентин, які й гуртували навколо себе молодь. Вони, щоб не нудитися провінційним життям, намагалися показати свою індивідуальність, ніби сказати сірій масі: "Я - особистість", кинули виклик нескінченним будням і почали насолоджуватись життям, громадити навколо себе однодумців. Найбільше що об'єднувало всіх - це музика.

Рок-музика, музика "Бітлз" й  "Роллінг Стоунз" була повсюдно і супроводжувалась крізь, особливо, коли влаштовували вечірки.

Були прихильники як американського рок-н-ролу - "Led Zeppelin", "Deep Purple", "Pink Floyd" так і британської біт-музики. Багато було музики з танцювальними ритмами, тому влаштовували в будинку культури перші танці з живою музикою. Хлопців ще називали "бітниками", бо кожний хто грав, обрав собі імена ліверпульської четвірки. Склад музикантів очолив Кіркілевьский, якого називали Рінго Стар. Знали напам'ять усі пісні "Бітлз", кумирами були Джимі Хендрікс і Джим Моррісон. Танці пізніше стали називатися дискотеками і молоді збиралось повні зали. І хоча за молоддю завжди пильно спостерігали представники комсомольських організацій, патрулі, чергували вчителі, нікого це не зупиняло. Звичайно, для багатьох вистачало і зірок радянської естради, та усе ж покоління інтелектуалів були прихильниками зовсім іншої музики.

Протестне життя 

Поряд із захопленням музикою займалися "тихими протестами", що важко пояснити з життя покоління 70-х. Це був час, коли весь світ спостерігав за війною у В'єтнамі і антивоєнний Рух став потужним не тільки у США. Війна була тяжкою i ганебною. Світ дізнався про трагедію села Сонгмі, в'єтнамські села і джунглі випалювали напалмом. Протестували проти звірств, яким піддавалося цивільне населення.

На тому місці, де тепер знаходиться спортзал "Локомотив", стояло старе дерев'яне приміщення колишньої дитячої бібліотеки. Шепетівські "хіпарі" використовували будівлю для приведення своїх заходів. Стіни були завішані протестними плакатами з різними гаслами: "Ні! Війні у В'єтнамі", "Насилию нет!" (в той час більшість було рос. мовою), "Мир, любовь, свобода" та інші. Політичних кроків уникали, у більшості проводили хіп-тусовки, невеличкі рок-концерти, виставки. Їздили деколи у інші міста, де існували неформальні мережі осередків хіпі: У Кам'янець-Подільський, Львів і навіть у Каунас - столицю хіпі-руху Радянського Союзу. 

Ось таким було покоління 70-х. Сьогодні тренди 70-х повертається у модну індустрію, але це вже не те. Не основне було носити довге волосся, рвані розкльошені джинси, розтягнуті светри. Головне, навіть у моду принесли свободу і відмінили диктат конкретного стилю. Хоча, навіть, браслетики - "фенічки" несли приховані послання і смислове навантаження - тепер це вже забулося.

Ще багато однолітків ходять по сьогоднішніх дорогах і не хочеться когось з них ображати.  Проте хочу щоб зрозуміли, що не можна судити і звинувачувати всіх у тому, що дехто з цих немолодих людей продається під час виборів і тримається за "совок". Вони чесно працювали, будували країну і місто, а воно все розпалося і живуть вони погано, лишились їм озлоблена старість і безнадія.  Зумійте зрозуміти їх і допомогти адаптуватися у сучасному світі.

Та й не такі ж вони вже й "совкові",  багато хто з них ще достатньо мислячі, зате про них точно не скажеш, що вони байдужі, про що свідчать результати виборів.

Останнє редагування П'ятниця, 17 травня 2019 01:39

Новини Шепетівки в месенджерах

Viber | Telegram

Люди, участвующие в этой беседе

Comments (1)

This comment was minimized by the moderator on the site

я всех их помню откуда у Вас эта фотография

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением