Літературно-мистецька студія "Доля"

Таке не снилося в страшному сні…

Таке не снилося в страшному сні…
Загинуло, що було найріднішим,
І зрадив друга той, що найвірнішим
Був всі роки… та ще й скупав в брехні.

Спаплюжено все, що було святим.
Причиною ота бридка банальність,
Що українці - не національність…
І брат не має права бути ним.

Зневага ця усі роки була.
Цей сморід зради вже сягає неба.
А ненаситна до грошей жадоба
В колись країні братній розцвіла.

В минулому не раз таке було…
Такий народ в поклоні не схилити.
Прийшли з війною - ворога розбити!
Ми виживемо! ворогам на зло.
Віра Кухарук

Облесливим не вір братів словам

Облесливим не вір братів словам.
Бо то слова не брата, швидше - ката.
За що, народе мій, страшна розплата?
За те, що українською співав?

Ця істина відома і проста:
Іудині слова й гроша не варті.
Потрібно рубежів стоять на варті,
Інакше згинуть села і міста.

Війни червоне полум’я горить,
Розносить по країні диким вітром.
Ворожістю вже тхне саме повітря,
І зрадою… злий ворог в край спішить.

То ж станемо на захист рубежів!
І не дамо «братам» руки відтяти.
Волає до спільнот Вкраїна-мати:
Не дайте, люди, погубить синів!
Віра Кухарук

Моїй душі відтяли крила

Моїй душі відтяли крила…
І серце рве лукава зрада,
Вже на колінах скніє правда,
А душу придавила брила

Брехні страшної… Знову дзвони
Голосять над величним містом.
Прости нас, Господи, ми грішні,
Смиренно б’єм тобі поклони.

Та чи повернуть людям віру?
Чи житимуть закони Божі?
Чи стануть правди на сторожі
Святі отці? Чи знов у звіру

Неситому під ноги кинуть
Христа учення… Божа Мати,
Не дай країну розірвати!
Хай в небеса молитви линуть!
Віра Кухарук

Ми грішні

Ми грішні… Думи замерзають
Від зради, що живе повсюди.
До правди поверніться, люди!
Надії на добро щезають…

Блукає поміж люду смута,
Злоба від радості танцює.
На місці правдонька тупцює,
Роз’їла дух брехні отрута.

Мораль людська? Її забули.
Зневажена, вже дні рахує.
Чи бідних нас Господь почує?
Ой, скільки ж горя ми сьорбнули!..

Чи розіб’ємо кригу в душах?
Чи милосердя не розгублять?
Чи простодушних приголублять?
Чи яд брехні знайдемо в чашах?

Благаю, люди, правді вірте!
Вона не вмре, хоч розпинають.
Бо люди правдоньку пізнають,
На попіл час її не зітре.
Віра Кухарук

Озвались в серці співом голосним

Озвались в серці співом голосним
Слова, які колись казала мати:
Не вір «братам», які прийшли вбивати!
В Криму двобій став нині мовчазним.

У голові думок бентежний стук:
Невже душа у «брата» обміліла?
Чи від жадоби одірвать хотіла,
Край, що його плекали стільки рук?

Ми втратили усе в найперші дні…
Не вірили, що будуть убивати,
Що нам з братами нині воювати.
Дружини наші й матері сумні,

Бо у серцях давно вселився страх
За діточок малих, синів і дочок.
За рідну хату батьківську й садочок,
Біль чорний у заплаканих очах.

Та це ж татар прапрадівська земля!..
Яких колись давно депортували.
Повернення усі роки чекали,
Щоб глянути на луки і поля.

Та знову закрутилася спіраль,
З Кремля неситим оком знову ворог
Все поглядає… всіх зітре на порох.
Ні діток, ні дорослих їм не жаль.

Хай навіть згине все навкруг живе.
Їм не болітиме… в таких немає серця.
Ні співчуттям, ні болем не озветься,
Добро у чорноті не оживе.
Віра Кухарук

Як прикро, що не станемо братами

Як прикро, що не станемо братами
З тобою знову, мій російський брате.
Ти прірву вирив власними руками,
Щоб Україну-неньку розірвати.

Непрошеним прийшов у дім сьогодні,
Нам свою правду хочеш нав’язати?
Ти світ штовхаєш просто до безодні…
Щоб Третю світову знов розв’язати?

Свої права я буду захищати!
Ніколи не поставиш на коліна.
Вбиватимеш… Я буду воскресати!
Хай лишиться мене лиш крапелина.

Я з тої крапелиночки воскресну,
І проросту в світ новий крізь каміння.
Надії білим птахом ввись крізь весну!
Хай буде вільним нове покоління!
Віра Кухарук

Русь Київська - одна на двох в нас ненька

Русь Київська - одна на двох в нас ненька,
Твого дитинства, брате мій, колиска.
Нас рідних в цьому світі тільки жменька,
Немов разок червоного намиста.

Ти йдеш у світ облудними стежками,
Давно згубив у Храм святий дорогу.
Матуся зніме біль страшний руками,
Пригорне і забудуться тривоги.

Сокира в тебе вже напоготові,
Готовий мову рідну розіп’яти.
Та скільки ж можна цю стражденну мову
Під ноги брату-нелюду жбурляти?

З добром до тебе, ти ідеш війною.
Від твоїх зрад уже в душі холоне,
Під мирним гаслом ти ховаєш зброю.
Сльоза у серці аж пече солона.

Моя душа - вона, мов на долоні.
Я стільки років в братню дружбу вірив.
В тривозі ночі мамині безсонні,
Нас хибні кроки приведуть до прірви.

Зніми з очей, мій братику, полуду!
Нехай довіра виросте з любові!
Нову країну будувати будем,
Згадай матусі ніжні колискові.

Ми ж стільки років в дружбі разом жили.
В одній країні об’єднали долі.
Війну, розруху, голод пережили,
І землю не ділили для престолів.

Чому ж сьогодні ти прийшов, як Каїн,
Моє життя неправедно забрати?
Іуди владу встановити до окраїн?
Історію Русі переписати?
Віра Кухарук

Чужі обличчя… надягають маски

Чужі обличчя… надягають маски,
Щоб вільно було злочини чинити.
Байдужість у очах… за рогом – пастки,
Готові в бік братам ножа встромити.

Корупція, брехня… суспільство хворе,
Майдан підняв дух вільний запорізький.
Невже неправда правду переборе?
День чорний зради надзвичайно близько.

У чім моя країна бідна винна?
В тім, що неправди скинула кайдани?
Бандитська влада підла і злочинна
Сама родила зоряні Майдани.

Зневажений народ мій зупинитись
Повинен й стати знову на коліна?
В страшному сні таке могло наснитись,
Що ворог лютий – братняя країна.

Душа зболіла в чорній безнадії
До Бога рветься, мов до сонця квітка.
Плекаймо в думах потаємні мрії,
Щоб вирвалась з тенет брехні лебідка.

Знов дух Святий з країною незримо
Крокує поряд… Хто нас покарає?
Господь із нами, а Іуда - з ними.
Між злом-добром хай кожен вибирає.
Віра Кухарук

Схилились верби над водою

Схилились верби над водою,
І тихо гублять срібні сльози.
А ви ж стояли у морози
Завжди готові до двобою.

Сьогодні кажуть, ви - герої…
Та краще б нам були живими!
Синочку, ти пішов із ними
З орбіти відійшов земної.

Синочку!...- знову мені снився…
Лежиш холодний в домовині
Побитий… руки, ноги - сині…
Вбивали - Господу молився,

Щоб захистив на полі битви
Від «беркутят» і від «тітушок».
Їдучий дим автопокришок…
Сміливо йшов по лезі бритви.

Та раптом шлях твій обірвався,
Спуститися з небес несила.
Архангел Михаїл вагався,
Чи не віддати свої крила.
Віра Кухарук

Розірвана навпіл нещасна країна

Розірвана навпіл нещасна країна,
У центрі столиці - Майдану руїна.
Немає бруківки, стоять барикади,
Прострілені снайпером мОлоді груди.

Стояли отут міліцейські кордони,
В далеких офшорах - народні мільйони.
Блакитних автобуси, бити «тітушок»,
В Маріїнський парк звідусіль звозять «тушок».

Для них діють кухні і теплі намети,
Крім бит і кийків, у руках - пістолети.
Калічать людей і безжально вбивають,
Натомість усіх їх ще й охороняють.

Для них не існує поняття Закону,
Вбивати – то їх ремесло вже до скону.
Тут Антимайдан… і не діють закони,
І так, як в країні, лиш «зеківські» зони.

На Євромайдані вогні запалили,
Щоб шини палаючі їх захистили.
Сніг чорний в мішки – захиститись від влади,
Бруківку здіймають… це для барикади.

У Дім Профспілок увійшли іще з ночі,
Лунають на Віче слова вже пророчі.
У Штабі поспішно проводять наради,
А влада кидає в бій нові бригади.

З Херсона привезли вже 20 вагонів
Безвусих напівсиріток-«пістонів».
Чи прадіди думали, що час настане,
Коли їх потомків розділять Майдани?

Що їхніх онуків, як їх, - в «автозаки»,
А їхні брати захищатимуть зека?
О, Боже Всесильний, спини Січ криваву!
Повинні ж бо діти робить свою справу.

Сьогодні людей довели вже до краю
Брехнею в ефірі… Воронячу зграю
Сьогодні ніхто не назве соколята.
А Сотня небесна - святі янголята,

Що жити хотіли у вільній країні,
Щоб руку подати не сором людині.
Шахтар, що не бачить просвітлої днини,
І вуйко зі Львова, й юнак з полонини,

Вкривали не раз один одного тілом,
Бо зло у їх душах давно вже зотліло.
І люті до інших народів немає,
Лиш в грудях огонь Прометея палає.
Віра Кухарук