Розірвана навпіл нещасна країна

Розірвана навпіл нещасна країна,
У центрі столиці - Майдану руїна.
Немає бруківки, стоять барикади,
Прострілені снайпером мОлоді груди.

Стояли отут міліцейські кордони,
В далеких офшорах - народні мільйони.
Блакитних автобуси, бити «тітушок»,
В Маріїнський парк звідусіль звозять «тушок».

Для них діють кухні і теплі намети,
Крім бит і кийків, у руках - пістолети.
Калічать людей і безжально вбивають,
Натомість усіх їх ще й охороняють.

Для них не існує поняття Закону,
Вбивати – то їх ремесло вже до скону.
Тут Антимайдан… і не діють закони,
І так, як в країні, лиш «зеківські» зони.

На Євромайдані вогні запалили,
Щоб шини палаючі їх захистили.
Сніг чорний в мішки – захиститись від влади,
Бруківку здіймають… це для барикади.

У Дім Профспілок увійшли іще з ночі,
Лунають на Віче слова вже пророчі.
У Штабі поспішно проводять наради,
А влада кидає в бій нові бригади.

З Херсона привезли вже 20 вагонів
Безвусих напівсиріток-«пістонів».
Чи прадіди думали, що час настане,
Коли їх потомків розділять Майдани?

Що їхніх онуків, як їх, - в «автозаки»,
А їхні брати захищатимуть зека?
О, Боже Всесильний, спини Січ криваву!
Повинні ж бо діти робить свою справу.

Сьогодні людей довели вже до краю
Брехнею в ефірі… Воронячу зграю
Сьогодні ніхто не назве соколята.
А Сотня небесна - святі янголята,

Що жити хотіли у вільній країні,
Щоб руку подати не сором людині.
Шахтар, що не бачить просвітлої днини,
І вуйко зі Львова, й юнак з полонини,

Вкривали не раз один одного тілом,
Бо зло у їх душах давно вже зотліло.
І люті до інших народів немає,
Лиш в грудях огонь Прометея палає.
Віра Кухарук