Як Канни без наших акторів?

До участі в зйомках української соціально-психологічної драми «Плем'я», про «неформальне» життя в закладі для дітей, що погано чують, Ярослава та Івана заохотила їхня вчителька — сурдопедагог Шепетівської спеціалізованої школи-інтернату Лілія Калюжна.

— Торік навесні випадково побачила оголошення про кастинг на сайті Українського товариства глухих, — згадує Лілія Миколаївна. — Наступного дня зайшла до свого класу й запитала: «Ну що, їдемо?».

Деякі учні розгубилися: сиділи і кліпали очима. Проте знайшлися й ті, хто погодився вирушити до столиці. Загалом із України, Росії та Білорусі на відбір прибуло кілька сотень претендентів.

— Сидимо в коридорі, чекаємо своєї черги, — продовжує розповідати пані Лілія, — аж бачу, режисер Мирослав Слабошпицький із дружиною кудись поспішають. Біля нас із Ярославом Білецьким зупинилися. «Смотри, этот «альбиносик» нам подойдет. Хорошо, что он приехал», — кивнув режисер супутниці на білявого хлопця. «Ну-ну, посмотрим, на что он способен», — відповіла жінка.

Отож, Ярослав пройшов відбір уже з першого разу. Його однокласника Івана Тишка «помітили» згодом. Далі режисер запросив Лілію Миколаївну на розмову. «Зто родные братья? Кто они для Вас?» — поцікавився. «Ні, це просто однокласники. Їх я вже 13-й рік як навчаю», — відповіла педагог. «У Вас очень талантливые дети!», — резюмував Слабошпицький.

Ярослав та Іван тривалий час займаються спортом — боксом, самбо, футболом. Тож вони підійшли на ролі членів неформальної зграї в школі для дітей з вадами слуху. За сценарієм, до цього навчального закладу вступає новачок і намагається приєднатися до неформальної зграї під назвою «Плем'я». Далі пробує відбити в лідера цієї зграї кохану дівчину. Останній не пасує, а за допомогою «своїх» мускулистих хлопців намагається поквитатися з «конкурентом».
— Під час фільмування бійок траплялися кумедні випадки, — каже мовою жестів Ярослав Білецький. — Приміром, одного разу не помітив, як штани тріснули. А ще, коли одного з акторів попросили легенько штурхнути, випадково підбив йому праве око.

Звісно, що все: кров, синці та побої людей у фільмі — не справжні, а намальовані на комп’ютері. Навіть коли один із трьох членів «Зграї» потрапляє під машину, то вона переїжджає не реального актора, а ... живих свиней, вбраних у чоловічий одяг.

Головні дії фільму «Плем'я», що в основному знімався в Києві, відбуваються восени-взимку. Оскільки оператори впродовж минулої зими належних сезонних опадів не «зловили», мусили фільмувати штучний сніг.

— Зйомки проходили в інтенсивному режимі, але чимало відзнятих матеріалів відбраковувалися. Бувало, що над одним-єдиним дублем цілий день працювали. Тому ми з Ярославом виїжджали до столиці більше тридцяти разів. На час зйомок заборонялося сміятися, стригтися, робити татуювання. Діяли й суворі вимоги до фігури: коли після новорічних свят Ярослав набрав зайвої ваги, його змусили 60 хвилин безперервно бігати в спортзалі, — згадує мовою жестів Іван Тишко.

Лілії Калюжній теж «світила» роль у фільмі. Режисеру сподобалося, як вона декламувала поезію Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?». Проте через напружений робочий графік за основним місцем роботи жінка відмовилася стати акторкою.

— Чим Мирослава Слабошпицького привабила тема, яку підняв у фільмі? — цікавимося в педагога.

— Я запитувала його про це. Пояснив, що з дитинства жив у будинку, неподалік якого розташовувався інтернат для дітей з вадами слуху. Тож про життя тих, хто спілкується мовою жестів, знав не з чуток. Воно відрізнялося від
нашого. В багатьох інтернатах до 1990-х років діяли неформальні молодіжні угруповання, сформувалася своя субкультура, подекуди — із жорстокостями, криміналом, наркотиками. Цю проблему довго не помічали в світі людей, що говорять. Отож, вирішив її екранізувати, — розповідає про задум режисера Лілія Калюжна.

В художньому фільмі «Плем'я» всі актори — непрофесійні, грають мовою жестів. На широкі екрани в Україні ця двогодинна стрічка, за участю двох учнів Шепетівської спеціалізованої школи-інтернату, вийде 11 вересня. «Плем'я» — не перший фільм Мирослава Слабошпицького про життя людей, які погано чують. Чотири роки тому режисер зняв 11-хвилинну стрічку «Глухота».