Забутий «Слов’янський шлях» через Шепетівку
На початку ХХ століття залізнична мережа Російської імперії мала пережити справжню революцію. У 1910 році газета «Подолія» описувала проект «Слов’янського шляху», який мав напряму зв’язати Санкт-Петербург з Адріатичним морем.
Маршрут виглядав вражаюче: Петербург – Жлобин – Новоград-Волинський – Шепетівка – Проскурів – Кам’янець. Саме через нашу станцію мали йти ешелони з товарами з Середземномор’я. Більше того, у Старокостянтинові цей шлях мав перетинатися з ще фантастичнішим «Індійським шляхом» (Варшава – Тегеран!).
«Будівництво цього шляху для нашого краю матиме величезне значення. Всі товари, які раніше йшли через Чорне море й Одесу, підуть напряму по лінії: Кам’янець – Проскурів (нині Хмельницький) – Шепетівка – Новоград-Волинський – Петербург», — писала газета «Подолія» у грудні 1910 року.
«Римські руїни» біля Зубрівки
Сьогодні на межі сіл Зубрівка та Панівці (48°37’48.1″N 26°36’02.8″E) можна побачити те, що встигли збудувати для цієї магістралі. Це недобудований залізничний міст 1916 року.
Хоча споруду традиційно називають «Панівецьким віадуком», територіально вона розташована біля села Зубрівка. Плутанина виникла через те, що Зубрівка підпорядковується Панівецькій сільраді, а самі Панівці з їхнім історичним замком розташовані трохи далі за течією.\
Опори мосту (бики) мають висоту понад 20 метрів. Вони одночасно нагадують і античні колонади, і похмурі вежі чаклунів з «Володаря перснів».
На вершині віадуку досі можна побачити дату «1916», викладену камінням — рік, коли будівництво було в самому розпалі.
Віадук
це транспортна споруда мостового типу, що зводиться з каменю, залізобетону або металу на перетині дороги з глибоким яром чи лощиною. Панівецький недобуд унікальний своєю висотою (понад 20 метрів) та технікою мурування, яка робить його схожим на античну архітектуру або оборонні вежі
Для Шепетівки як вузлової станції цей міст був би «воротами» на південь, відкриваючи прямий вихід до Галичини та Румунії.
Перша світова: прискорення та крах проекту
Парадоксально, але Перша світова війна не зупинила, а навпаки — форсувала будівництво. Російській армії, що окупувала Галичину, були критично необхідні нові шляхи для постачання військ. У 1916 році Рада міністрів офіційно затвердила спорудження лінії Кам’янець-Подільський – Іване-Пусте, яка мала врешті з’єднати подільське місто зі Львовом.
До 1917 року будівельники встигли виконати колосальний обсяг робіт:
- по всій ділянці був насипаний земляний вал;
- споруджена більшість мостів (зокрема через річку Жванчик);
- у Зубрівці зведені велетенські бики-опори (на верхівці одного з них досі можна побачити викладену камінням дату — «1916»);
- частково почали вкладати шпали та рейки.
Проект зупинили бурхливі події осені 1917 року — Лютнева революція та подальший наступ німецьких військ. Нова радянська влада не побачила сенсу у продовженні будівництва: товарообіг із Заходом впав, а наявні залізничні вузли цілком задовольняли тогочасні потреби СРСР.
Сьогодення «башт чаклунів»
Сьогодні опори віадуку є популярним місцем серед прихильників індустріального туризму та любителів фентезі — через свій специфічний вигляд їх часто порівнюють із вежами з «Володаря перстнів». Хоча потяги тут так і не пішли, недобуд став самостійною туристичною локацією, що нагадує про часи, коли Кам’янець-Подільський міг стати ключовим пунктом на шляху до Середземномор’я.
Текст підготовлено на основі матеріалів Дмитра Полюховича
