Літературно-мистецька студія "Доля"

<p>
На жаль</p>
<p>
 </p>
<p>
Розтоптана Правда в багні лежить.</p>
<p>
Віра давно вже кудись чкурнула.</p>
<p>
Надія – зіщулилася, мовчить.</p>
<p>
Любов? Про це слово давно забули.</p>
<p>
 </p>
<p>
 </p>
<p>
 </p>
<p>
Торги</p>
<p>
 </p>
<p>
Чи те наснилось, чи насправді так було,</p>
<p>
Чи в маренні привиділось, прийшло?</p>
<p>
Товчок за містом, ніби, відкривали,</p>
<p>
Любов  на всякий смак і, за бажанням, продавали.</p>
<p>
 </p>
<p>
Товар тут, прямо скажем, не простий.</p>
<p>
І вибір, як на мене, не легкий.</p>
<p>
Бажаючі, мов круки, налітали –</p>
<p>
Прискіпувались, вправно торгувались.</p>
<p>
 </p>
<p>
Дивлюсь – якусь за гривеник ведуть,</p>
<p>
А там – за кухоль пива, іншу віддають.</p>
<p>
Та – за поломаний п’ятак пішла, аж загуло.</p>
<p>
Давали й задарма… Усякого було.</p>
<p>
 </p>
<p>
Були за долар, за мідяк, якісь – за так.</p>
<p>
Був продавець той неабиякий мастак.</p>
<p>
Товар тут не залежувався, ні.</p>
<p>
Можливо щось купити і мені?</p>
<p>
 </p>
<p>
Тинялись «страждущі», любов собі шукали –</p>
<p>
До серця хто, а хто – до гаманцю.</p>
<p>
Перебирали, ледь не в зуби заглядали-</p>
<p>
Можливо купим  цю? Та ні, бери оцю.</p>
<p>
 </p>
<p>
Та серед покупців товктись мені набридло.</p>
<p>
І хто, скажіть, придумав отаке?</p>
<p>
Любов’ю торгувати – це огидно,-</p>
<p>
Та люд сюди усе нахабніший пливе.</p>
<p>
 </p>
<p>
Знесилений із торгу пріч побрів.</p>
<p>
Коли зненацька я   її зустрів…</p>
<p>
Сама поодаль зажурена стояла,</p>
<p>
Мовчала і себе не вихваляла.</p>
<p>
 </p>
<p>
Простенько вбрана, сумно - одинока,</p>
<p>
Гарненька, ніжна, мов тополенька , струнка.</p>
<p>
На неї я накинув пильним оком, .</p>
<p>
Така мені потрібна, лиш така.</p>
<p>
 </p>
<p>
Чого ж це ти, пташино, все мовчиш?</p>
<p>
Чому до свого гурту не летиш?</p>
<p>
Ти стань подалі, козаченьку, охолонь,-</p>
<p>
Не по тобі оця пташина, то й не тронь.</p>
<p>
 </p>
<p>
Іди собі туди, куди ідеш.</p>
<p>
Бо на товчку  любові зроду не знайдеш.</p>
<p>
Тобі, мій голубе, я вік не знадоблюсь.</p>
<p>
Пробач, козаче, але я  не продаюсь.</p>
<p>
 </p>
<p>
Своє сумління знищили давно.</p>
<p>
Що залишилось?</p>
<p>
 </p>
<p>
 </p>
<p>
Гроші та вино.</p>
<p>
Якби могли, то й душу чорту віддали б.</p>
<p>
Любов, надію – все людськеє продали.</p>
<p>
Катерина Дяченко</p>

<p>
Зібрались раз панії та панове.</p>
<p>
Була гостренькою їх гнівная розмова.</p>
<p>
В словах отих ні толку, а ні діла.</p>
<p>
То ж побажали, щоб їх Правда розсудила.</p>
<p>
 </p>
<p>
Шукали її вправно, хто де міг.</p>
<p>
Шукали довго, позбивали свої нозі.</p>
<p>
Та раптом, коли вечір вже надбіг,-</p>
<p>
Зустріли стару бабцю при дорозі.</p>
<p>
 </p>
<p>
Всі запитали в неї – може знає Правда де?<br />
Що взяти з них – зелене, молоде.</p>
<p>
Не посміхнулася старенька, стисла губи,-<br />
Це – я, але слугую щирим, добрим людям.</p>
<p>
 </p>
<p>
Все ж силою бабуню  привели в палати.</p>
<p>
Мабуть хотіли усю правдоньку пізнати.</p>
<p>
Коли це вискочив найстарший поміж них –</p>
<p>
Знайшли кого питати – оце сміх.</p>
<p>
 </p>
<p>
Я сам знайду оте, що нам потрібно.</p>
<p>
І затряслися в нього жижки дрібно-дрібно.</p>
<p>
Не дивлячись на свій старезний вік,</p>
<p>
Побіг притьма і молоденьку пані приволік.</p>
<p>
 </p>
<p>
Пухнесенька, лукавая, солодка.</p>
<p>
Але, напрочуд, у соку була молодка!</p>
<p>
Ім’я у неї,  хоч не гарне та просте –</p>
<p>
Брехнею величали диво те.</p>
<p>
 </p>
<p>
Старенькі – ну куди жагу свою подіти,</p>
<p>
Бажають молодими володіти.</p>
<p>
І керувала вона вправно  і завзято,</p>
<p>
Хоч керування те було гидким і дурнуватим.</p>
<p>
 </p>
<p>
Старенька, горда Правда не зреклась</p>
<p>
Простих людей.</p>
<p>
Панам і паніям не стала у пригоді.</p>
<p>
А до брехливих, надокучливих ідей</p>
<p>
Не прислухаються ізроду у народі.</p>
<p>
Катерина Дяченко</p>

<p>
Кров’ю скапує багрянець</p>
<p>
З калинових грон Вкраїни.</p>
<p>
Хто твої заживить рани?!</p>
<p>
Хто відродить із руїни?</p>
<p>
 </p>
<p>
Криком віють аромати</p>
<p>
Від полину-м’яти-рути.</p>
<p>
Україно, сива мати,</p>
<p>
Як недолю відвернути?</p>
<p>
 </p>
<p>
Україно, зоре ясна,</p>
<p>
Запалай пречистим світлом!</p>
<p>
Вірю, що лежить у яслах</p>
<p>
Немовля, Спаситель світу.</p>
<p>
 </p>
<p>
Не важливо, що дитятко.</p>
<p>
Зачекай – розправить крила.</p>
<p>
Тільки б знову не розп’яти,</p>
<p>
Не сховати у могилу!..</p>
<p>
 </p>
<p>
Він навчить дітей байдужих,</p>
<p>
Хай сльозами, лиш не кров’ю,</p>
<p>
Млу зневіри в серці здужать,</p>
<p>
Душі освятить любов’ю,</p>
<p>
 </p>
<p>
Щоб пізнати кривду й правду</p>
<p>
Та звільнитися з чистилищ…</p>
<p>
А тоді знайдемо раду</p>
<p>
Тим, що рани роз’ятрили.</p>
<p>
Тетяна Василик</p>

<p>
У всі часи були свої герої.</p>
<p>
Вони тримали землю на плечах:</p>
<p>
І душі будували, й метрострої,</p>
<p>
Тримати вміли рало і меча.</p>
<p>
 </p>
<p>
У всі часи були «паршиві вівці»,</p>
<p>
Які бруднили руки об життя,</p>
<p>
Які вбивали кулею чи слівцем,</p>
<p>
Ховалися від суду й каяття.</p>
<p>
 </p>
<p>
Із плином років «вівці» десь щезали,</p>
<p>
Герої залишались у серцях.</p>
<p>
Це в світлій позапросторовій залі</p>
<p>
Міжпоколінний струм пульсує від Творця.</p>
<p>
Тетяна Василик</p>

<p align="center">
Нежданий серед степу кущ калини</p>
<p align="center">
Тривожить дивом, шепче потайне,</p>
<p align="center">
Зове на неторовані стежини,</p>
<p align="center">
У подорож, що миттю промайне.</p>
<p align="center">
 </p>
<p align="center">
Полину понад хатами у білих,</p>
<p align="center">
Мережаних квітками сорочках,</p>
<p align="center">
Над солов’ями, що в вишневім сіли, -</p>
<p align="center">
Над долею Вкраїни у віках.</p>
<p align="center">
 </p>
<p align="center">
Зметнуся до небес і помолюся</p>
<p align="center">
За землю, не обернену на рай.</p>
<p align="center">
Мені далеко до Шевченка й Стуса,</p>
<p align="center">
Але калина шепче: уставай!</p>
<p align="center">
 </p>
<p align="center">
І рушу у незвідані дороги,</p>
<p align="center">
З хрестом на плечах, словом на вустах.</p>
<p align="center">
Додай, калино, сили на пороги,</p>
<p align="center">
Щоб їх здолати не дозволив страх.</p>
<p align="center">
Тетяна Василик</p>

<p>
До  волi  й  правди  йдем  крiзь  заборони,</p>
<p>
Ми,  голову  пiднявши  догори.</p>
<p>
А  дзвiн  церковний  котиться  згори,</p>
<p>
Долаючи  неправди  перепони.</p>
<p>
 </p>
<p>
Продажнi  душi  всi  бiля  корита,</p>
<p>
Бояться,  що  накрали  -  вiдберуть.</p>
<p>
Дiлкiв  гниленьких  безхребетна  суть -</p>
<p>
Стояти  на  колiнах  й  всiм  коритись.</p>
<p>
 </p>
<p>
Нi,  награбоване  не  вiддадуть  вони.</p>
<p>
Країну  вирвемо  із  кола  Сатани.</p>
<p>
Хай  в  небi  правди  калатає  дзвiн!</p>
<p>
 </p>
<p>
Не  згасне  дума  про  життя  i  волю!</p>
<p>
Для  дiток  виборемо  свiтлу  долю.</p>
<p>
Наш  час прийшов!  Повстанемо  з колiн!</p>
<p>
Віра Кухарук</p>

<p>
За  Україну,  Господи,  молюся.</p>
<p>
Не  дай  пропасти  людям  i  державi!</p>
<p>
Сьогоднi  є  червонi…   лiвi й  правi…</p>
<p>
Стократно  зрадять,  ось  чого  боюся.</p>
<p>
 </p>
<p>
У   рiднiм   краї  -  слуги  i  вельможi,</p>
<p>
Багато  зла,  а  правди  знову  мало.</p>
<p>
Хтось  просить  хлiба…   Наминає  сало…</p>
<p>
В  багатих  знову  намiри  ворожi.</p>
<p>
 </p>
<p>
В  черговий  раз  народ  принесли  в  жертву,</p>
<p>
I  волю  закували у кайдани.</p>
<p>
Вогнем  свободи  загорiлися  Майдани.</p>
<p>
Чи  не  народять  нам  дитинку  мертву?</p>
<p>
 </p>
<p>
Про щастя  у  народу  дума  вiчна.</p>
<p>
Та  чи  не  буде   знов  iсторiя  трагiчна?</p>
<p>
Віра Кухарук</p>

<p>
<em>Охрипши,  воля  змовкла  на  струн</em><em>i</em></p>
<p>
<em>I</em><em>ван Гайворон</em></p>
<p>
 </p>
<p>
Болить  менi  душа  за  Україну,</p>
<p>
За  скривджений ,  заляканий  народ.</p>
<p>
Орда  хапуг  й  зажерливих   заброд</p>
<p>
Веде  нещасну  неньку  до  загину.</p>
<p>
 </p>
<p>
Були  в  часи  Тараса  кобзарi,</p>
<p>
Виходили  iз  кобзою   на  шлях.</p>
<p>
Творилися  пiснi  на  небесах,</p>
<p>
Спiвали  вiд  зорi   i  до  зорi.</p>
<p>
 </p>
<p>
Спiвав  хтось  про  високе  i  земне,</p>
<p>
Про  те,  що  страх  i  розпач  -  все  мине.</p>
<p>
Були  пiснi  веселi  i  сумнi.</p>
<p>
 </p>
<p>
Виспiвували  бiль  тяжкий  з  душi,</p>
<p>
Ще  про  синiв,  що  впали  на  межi,</p>
<p>
Про  воленьку,  що  змовкла  на  струнi.</p>
<p>
Віра Кухарук</p>

<p>
<em>«М</em><em>i</em><em>й  дух  знеструмив»</em></p>
<p>
<em>I</em><em>ван  Гайворон</em></p>
<p>
 </p>
<p>
Найкращая,  благословенна  Богом.</p>
<p>
Невже  Творець  для  горенька   створив?</p>
<p>
Святую  правду  в  зраду  перелив?</p>
<p>
Знеструмив  дух  за  батькiвським  порогом?</p>
<p>
 </p>
<p>
Колись   багата,   щира  i  вродлива,</p>
<p>
Святе  творiння  вiльної  доби.</p>
<p>
До  волi  шлях  нелегкий  боротьби</p>
<p>
Їй  дарувала  доленька  зрадлива.</p>
<p>
 </p>
<p>
Що  не  столiття  -   темрява  трагiчна.</p>
<p>
Ой,  вороженькiв  було  ж  на  вiку!..</p>
<p>
Iй  душу  правдою   святою   полiкуй.</p>
<p>
Про  волю  у  народу  дума  вiчна.</p>
<p>
 </p>
<p>
Тараса  радiстю   освiтиться  чоло,</p>
<p>
Коли  на  Українi  згине  зло.</p>
<p>
Віра Кухарук</p>

<p>
Ось  вiхоли   злючi  -  зрадливi   повiї,</p>
<p>
Ночами  холодними  сняться  їм  мандри.</p>
<p>
Майбутнє  -  забуте  пророцтво  Касандри</p>
<p>
Час  зiтре…   засипле  нараз  снiговiєм.</p>
<p>
 </p>
<p>
Вкраїно  кохана,  ти  вiльна  чи  бранка?</p>
<p>
У  храмах  високих  калатають  дзвони,</p>
<p>
Вiд  розпачу   стогнуть   i  плачуть    iкони.</p>
<p>
Ти   вiрна   жона   чи  зрадлива  коханка?</p>
<p>
 </p>
<p>
Здiймаю  з  надiєю   руки  до  неба,</p>
<p>
Як  радiсно  чути!  Я  знаю  -  так  треба.</p>
<p>
Спiває  Майдан  про  омрiяну  волю.</p>
<p>
 </p>
<p>
Я  розпачу  сльози  хмариною   витру,</p>
<p>
Злечу  бiлим  птахом  разом  з  сильним   вiтром.</p>
<p>
У  Господа  вимолю   нам   кращу  долю</p>
<p>
Віра Кухарук</p>