Про те, як стати і бути суддею в Україні, як війна вплинула на бачення справедливості й служіння державі, чому суд має стати рушієм відновлення країни та що допомагає зберігати внутрішню стійкість, суддя Полонського районного суду Хмельницької області Сергій Іллюк розповів у проєкті Хмельницького апеляційного суду «Бути суддею. Автопортрет».
Від мрій до місії
Звичайний чай із мелісою чи м’ятою, спорт із друзями, зимові Карпати — саме так виглядає простий відпочинок для людини, яка не боїться складного. Ще в юності він грав у баскетбол напівпрофесійно, мріяв про кар’єру в юриспруденції, а згодом і про фермерство — аби жити чесно та на своїй землі. Але життя підготувало інший шлях.
Його кар’єра почалася з прокуратури, згодом — адвокатура, адміністративна робота, представництво Уповноваженого з прав людини. Він був серед тих, хто запускав систему безоплатної правової допомоги в Україні ще у 2013 році. Учасник міжнародних правозахисних проєктів, експерт Ради Європи. Його досвід унікальний тим, що він — з обох сторін судового процесу: і як прокурор, і як адвокат, і як правозахисник.
«Для мене судді завжди були як напівбоги, — зізнається він. — Але з часом я зрозумів, що це шлях, до якого я можу дорости».
Форма — як виклик, не як образ
Коли почалася повномасштабна війна, він не вагаючись пішов служити в Збройні сили. Два роки в 3-й танковій "залізній" бригаді. Почав простим пілотом FPV-дронів, завершив — головним сержантом ударного безпілотного підрозділу.
«Наше завдання — не просто виконати наказ, а зробити це розумно: щоб і мета досягнута, і побратими живі».
Своїми головними цінностями на фронті вважає команду, побратимство та внутрішню мотивацію.
Повернення до правосуддя
Після служби — знову в мантію. Але вже зовсім іншим. Із глибшим розумінням життя, цінності часу, болю втрат. Став суддею. Вчився з нуля: 9 місяців Школи суддів — як нова військова підготовка, тільки у світі закону.
«Для мене ця професія — не про зарплату. Це про відповідальність і про те, що я мушу щось віддати назад. Я вижив на війні — значить, маю працювати тут».
Сьогодні він уже виніс десятки вироків та рішень. Каже, що період становлення завершився, але зростання тільки починається.
Судова влада — як стрижень державності
Попри недовіру частини суспільства до судової системи, він вірить: саме нове покоління суддів здатне змінити все. Але ключове — не затягувати конкурси, бо за роки очікування мотивація зникає, а держава втрачає фахівців.
«Люди судять по негативу, навіть не стикаючись із судами. А треба починати з себе. Справедливість — це і кара, і милосердя. Але вона починається всередині».
Після війни — інша війна
Він відверто говорить про те, що на Україну чекає нова хвиля проблем — реінтеграція військових. Але переконаний: найкраща реабілітація — це праця.
«Дайте ветеранові роботу — і він стане частиною суспільства. Ніякі психологи цього не зроблять краще, ніж звичайне "повернись до справи".»
Україна — сильна. Просто ще не всі в це повірили
Наостанок він мріє. Про сильну державу. Про людей, які не шукають “хат із краю”, а будують спільне. Про покоління, яке знатиме ціну справжнього. Про правнуків, які побачать його нагороди і знатимуть: їхній прадід воював за країну, в якій їм жити.
"Я не випадково залишився живим. Отже, маю для чогось жити. Не там, на війні, а тут — у праці для України."
