Від шкільного захоплення до престижного університету
Як розповіла фахівчиня із супроводу ветеранів Оксана Юрчук виданню "Суспільне", Максим завжди захоплювався технікою. Його шлях як розробника розпочався ще у шкільні роки. Свого першого дрона хлопець зібрав, навчаючись у 11 класі.
В умовах сучасної війни безпілотні літальні апарати стали ключовим елементом на полі бою, виконуючи роль "очей" артилерії та високоточної зброї. Розуміючи це, багато українських підлітків почали опановувати складну інженерію. Максим вчився конструювати дрони за відеоуроками в YouTube, а всі необхідні деталі купував за власні кошти. Мати Героя, Оксана Старостіна, згадує ті дні з особливим теплом — вона часто допомагала синові, тримаючи дроти, поки юнак їх паяв.
Це захоплення швидко переросло у справу життя. У 2022 році Максим вступив до Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського — одного з найпрестижніших технічних вишів України, який традиційно готує інженерну еліту держави. Саме там він почав професійно розробляти та ремонтувати дрони для Збройних Сил України, ставши активним волонтером.
Волонтерство без вихідних та фатальна поїздка на фронт
Кількість виготовлених та відремонтованих Максимом безпілотників важко підрахувати, адже юнак працював майже цілодобово. Коли мати приїздила до нього і просила хоча б трохи відпочити, він відповідав:
«Мамо, ти знаєш, їм там теж нелегко, дуже тяжко».
Для Максима підтримка хлопців на передовій завжди була важливішою за власний сон.
Друзі згадують його як людину, що перебувала у постійному русі. За словами його товариша Тараса Бондаря, Максим ніколи не боявся складних завдань, постійно щось вигадував і розривався між навчанням, новими проєктами та допомогою військовим.
3 червня 2025 року Максим разом із військовими вирушив у чергову поїздку на Донеччину, щоб протестувати та передати техніку. Варто зазначити, що Донецький напрямок і, зокрема, район Краматорська залишаються одними з найгарячіших точок фронту та головними логістичними вузлами української оборони на сході. Під час цієї поїздки автомобіль потрапив під російський обстріл. Усі, хто перебував у машині, на жаль, загинули. До свого 20-річчя юнак не дожив усього два тижні — 17 червня він мав би святкувати свій ювілей.
Мати Максима відчула біду на відстані. Близько шостої години вечора під час розмови з подругою вона поскаржилася на гострий біль у серці, ніби його «вийняли і ріжуть шматками». Вже за пів години пролунав страшний дзвінок із Краматорська, у який жінка до останнього відмовлялася вірити, сподіваючись, що це помилка або жорстокий жарт шахраїв.
Пам'ять про молодого винахідника
Світла пам'ять про Максима Старостіна продовжує жити. Усе, що нагадувало про сина-винахідника, зокрема його грамоти, нагороди, українські стяги та 3D-принтер, на якому він друкував деталі для дронів, матір передала до місцевого монастиря — місця, де юнак часто бував і яке дуже любив.
Сьогодні фото Максима розміщене на Алеї Слави у рідному Білогір'ї, поряд із портретами інших земляків, які віддали свої життя за свободу та незалежність України. Його внесок у наближення перемоги був відзначений і на національному рівні — ім’я молодого винахідника увійшло до престижного списку проєкту Forbes "30 до 30", який щороку відзначає молодих українців, що творять майбутнє держави та захищають її від ворога.
