Народився Михайло Павлушко 28 березня 1978 року у Владивостоці в сім’ї військовослужбовця Миколи Федоровича та Надії Іванівни. Тато ніс службу на підводному човні у званні мічмана.
У родині, де виховувались двоє синів, старший Микола та молодший – Михайло, панувала повага та дисципліна. Мама згадує, що Михайло ріс енергійним, цілеспрямованим та кмітливим хлопцем, який цінував батьківську любов.
У 1982 році, після демобілізації зі служби батька, родина переїхала до Шепетівки. Михайло навчався та здобув середню освіту у загальноосвітній школі №5. У 1993 році він вступив до Шепетівського професійного технічного училища №20, де здобув фах будівельника.
З 1996 по 1998 рік проходив строкову службу у лавах Національної Гвардії України. Після закінчення служби він вступив до Плужненського СПТУ №33 та отримав ще одну професію – водія. Саме тоді, у студентські роки, він зустрів свою долю, майбутню дружину Оксану, з якою пов’язав своє життя.
«Він був не такий, як усі. Він був щирий, добрий, справжній. Я знала: якщо він попереду, то я позаду, якщо на його вустах з’явилась посмішка, все буде добре, він – моя сила і опора. А ще Михайло був дуже уважним і романтичним. Хоч куди б закидала його доля, він завжди вітав зі святами, обов’язково надсилав квіти», – з тугою у серці згадує про коханого Оксана Петрівна.
Ще зі студентських років товариші називали Михайла Апостолом — за спокійну вдачу, доброту, мудрість та характерну зовнішність, бо ще змолоду чоловік носив бороду. Згодом це прізвисько стало його бойовим позивним.
У 2000 році у подружжя народився первісток – Артур. Щоб забезпечити добробут сім’ї Михайло працював на будівництві за кордоном. Згодом повернувся в Україну і з 2006 року влаштувався таксистом у службу «Авто Захід». З 2012 по 2019 рік продовжив свій трудовий шлях торговим працівником у фірмі «Гермес Оболонь».
«Чесний, приязний, веселий, з чудовим почуттям гумору, завжди вмів підтримати та допомогти слушною порадою»,- саме так відгукуються колеги та друзі про Михайла.
2019 рік став особливим для сім’ї Павлушко – на світ з’явився другий синочок – Макар. Його батьківська любов до синів була безмежною. Старшого Артура з гордістю називав чемпіоном, адже хлопець був чемпіоном України з боксу, а Макарчика – своїм ведмедиком.
Після народження молодшого сина доля знову закинула Михайла за кордон. Саме там його застала звістка про початок повномасштабного вторгнення ворога в Україну. Попри всі прохання дружини Михайло відмовився залишатися у Польщі.
«Я ховатися не буду. Син воює і я піду», – він прийняв тверде рішення і повернувся додому.
Щоб підтримати старшого сина Артура, який з 2020 року підписав контракт і проходив службу у військовій частині м.Шепетівка, 5 травня 2022 року Михайло добровольцем мобілізувався до тієї ж частини на посаду водія.
На початку жовтня 2024 року у родині Павлушків відбулася знаменна подія – старший син Артур одружився. Невістка Анастасія стала справжньою донькою, про яку так мріяв Михайло.
9 жовтня 2024 року Михайло Миколайович був направлений на Запорізький напрямок, а 28 жовтня 2024 року – переведений у військову піхотну частину гранатометником. З 16 січня 2025 року бойова частина виконувала завдання в Донецькій області, мужньо тримаючи свій рубіж.
З 16 лютого зв’язок з чоловіком був втрачений. Воїна було внесено до списку зниклих безвісти. Довгих 9 місяців родина жила в надії, промовляючи його ім’я, як молитву, під час мирних акцій на підтримку зниклих безвісти. 6 листопада, у свій день народження, дружина замість квітів від коханого отримала страшну звістку про загибель чоловіка.
Дзвінок сповістив, що Павлушко Михайло Миколайович, старший водій 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону загинув 16 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання в Донецькій області.
Пам’ять про Павлушка Михайла Миколайовича житиме в серцях родини та друзів. Шепетівська громада висловлює щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблого Захисника.
Герої не вмирють!
