Довідково: Навіть після визволення українських воїнів із ворожої неволі, боротьба за їхнє життя та здоров'я триває у госпіталях. Російський полон — це місяці систематичного голоду, відсутності медичної допомоги та жорстоких катувань, які завдають непоправної шкоди внутрішнім органам та нервовій системі. Багато визволених оборонців потребують тривалої та глибокої реабілітації, проте інколи підірване здоров'я вже не вдається відновити.
Життя, віддане війську: від АТО до великої війни
Солдат Макарчук Віталій Миколайович значну частину свого свідомого життя присвятив захисту рідної землі. Він належав до когорти тих, хто першим зустрів російську агресію, пройшовши через важкі бої під час проведення Антитерористичної операції (АТО) на Сході України.
З початком повномасштабного вторгнення Віталій без вагань знову одягнув військовий однострій та вирушив на передову. Він не з чуток знав, що таке постійна смертельна небезпека, запеклі артилерійські дуелі, сирі бліндажі та поранення.
Два роки жаху: незламність у ворожому полоні
Під час виконання одного з бойових завдань на лінії фронту Віталій Макарчук потрапив у російський полон. Потягнулися довгі, сповнені суцільного жаху два роки неволі.
Окупанти всіма силами намагалися зламали волю та дух українського бійця, проте він вистояв, продемонструвавши залізну стійкість. Довгоочікуване диво для родини сталося влітку минулого року — під час великого офіційного обміну в червні 2025 року Віталія повернули на рідну землю.
На жаль, понівечений у полоні організм зазнав надто важких ушкоджень. Попри всі зусилля лікарів, найкращі медикаменти та тривале лікування в профільних госпіталях, повністю відновити здоров'я Захиснику так і не вдалося. 19 травня 2026 року серце Віталія Макарчука зупинилося. Наступного місяця йому мало виповнитися лише 39 років...
Білогірщина на колінах: прощання з Героєм
Церемонія прощання із померлим Захисником зібрала не одну сотню вдячних земляків. Мешканці селища Білогір'я та навколишніх сіл живим коридором, тримаючи в руках траурні квіти та державні прапори, зустріли та провели траурний кортеж із тілом воїна.
Ледве стримуючи сльози, присутні молилися за упокій душі Віталія, чиє життя безжально відібрала та покалічила російська агресія. Поховали Макарчука Віталія Миколайовича з усіма військовими почестями під звуки державного гімну у його рідному селі Мокроволя Білогірської селищної громади.
«Кожна втрата нашого військового — це глибокий, незагоєний біль, який не згасне з роками. Не має значення, де загинув солдат: чи на полі бою від ворожої кулі, чи його життя обірвалося на лікарняному ліжку від отриманих ран та катувань. Це прямий злочин окупантів, які змусили наших чоловіків залишити родини та віддати найдорожче. Висловлюємо щирі співчуття родині. Пам’ять про Віталія назавжди вписана в літопис нашого краю», — зазначили у Білогірській селищній раді.
Світла пам'ять про мужнього і незламного оборонця житиме у серцях жителів Шепетівщини.
Вічна пам’ять і шана Герою! Слава Україні!
