Мартинюк Олег Олександрович народився 19 лютого 1976 року в місті Новоград-Волинський (нині Звягель) на Житомирщині. Через півтора року родина переїхала в село Плесна Шепетівського району. Там у 1993 році Олег закінчив школу та вирушив на навчання до Шепетівки, здобув фах радіомеханіка у Шепетівському професійно-технічному училищі. Після навчання була строкова служба.
Життя подарувало Олегу дружину Людмилу. Подружжя виховувало 4 хлопців: Едуарда, Владислава, Любомира та Олександра.
Олег був майстром на всі руки: електрик, слюсар, електрозварювальник, всі сільськогосподарські роботи були йому до снаги. Такий собі простий сільський чоловік із “золотими” руками й світлою душею, небагатослівний і безвідмовний, завжди йшов на допомогу, за що його цінували друзі та знайомі. А у вільний від роботи час найбільше любив читати, особливо детективи. Односельці згадують:
«А ще Олег був дуже дотепним. Мало хто вміє розповісти якусь пригоду, чи анекдот так, як виходило це в Олега».
Усі, хто його знав, цінували за щирість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, підтримував, піклувався про них. Був доброзичливим, люблячим батьком та чоловіком, гарним братом та дядьком, дідусем для маленької онучки Альбіни. Він мріяв добудувати будинок, виростити та одружити синів. Та війна змінила його плани… Він міг не йти, бо виховував 4 синів, один з яких вже воював. Олег прийняв рішення та оголосив родині, що має віддати борг державі. Пройшовши навчання у Рівненській області, вирушив у зону бойових дій на Донеччині.
21 липня Олег отримав від родини страшну звістку про смерть мами Лідії Василівни, та попрощатися не зміг, не відпустили… Чоловік знав, куди йде, він не розповідав родині подробиць, лише просив: «Моліться за мене…». Він міг не йти у те фатальне чергування, щойно повернувся з бойових, це була не його черга… Але погодився замінити іншого бійця і навіть, не відпочивши, знову вирушив у бій. 10 серпня рідні востаннє спілкувались з Олегом.
Сестра Олена згадує, що він ніби відчував і прощався… Загинув Мартинюк Олег Олександрович 11 серпня 2024 року в результаті мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Залізне Донецької області, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність. Ще не минуло і 40 днів, як пішла у засвіти його мама. Тепер вони разом спостерігатимуть, як зростають та стають «на крило» його сини.
Олегу Мартинюку назавжди залишилось 48 років. Він прожив коротке, але гідне життя і віддав його заради мирного майбутнього свої синів та маленької онучки Альбіни, а також за нас, заради миру, заради рідної держави.
Олег Мартинюк мужньо захищав цілісність і незалежність України. І понад усе бажав миру та найшвидшого повернення додому, до своїх рідних: дружини, синів, сестри та племінників. Герой віддав власне життя за нас із вами, за наш спокій і незалежність та став прикладом мужності, патріотизму, відданості, героїзму для нас усіх.
Розділяємо біль тяжкої втрати з родиною та висловлюємо щирі співчуття близьким, рідним та побратимам воїна.
Слава Україні!
Героям слава!
Шепетівська міська рада
