прощання

На щиті до рідного дому повертається ще один відданий син України…24 лютого 2026 року в районі проведення бойових дій у Дніпропетровській області, мужньо виконавши свій військовий обов'язок, загинув молодший сержант Лебедєв Денис Олегович, 27.04.1996 року народження, водій-електрик відділення управління командира артилерійської батареї.

Сьогодні Славутська громада схиляє голову перед великою людиною, чиє життя стало прикладом найвищої любові — любові до рідного народу, до української землі та до своєї родини. Гнатюк Олександр Анатолійович. Молодший сержант. Воїн. Батько. Син. Чоловік. Брат.

Шепетівська громада провела в останню дорогу свого Захисника — Ланчука Дмитра Івановича, командира розвідувального взводу 1-го стрілецького батальйону військової частини А4594.

Субота, 21 березня 2026 року, стала днем глибокої скорботи для Білогірської громади. Жителі краю зібралися, щоб віддати останню шану земляку, мужньому воїну та справжньому патріоту — Побережнюку Олександру Олександровичу. Серце захисника зупинилося 18 березня на 56-му році життя.

Сьогодні місто Славута знову вдягнулося в чорне. Уся громада схилила голови перед тим, хто віддав за нас найдорожче — своє молоде життя — сержантом Романом Федоровичем Хоменком. Йому було 29. Це вік, коли людина тільки починає дихати на повні груди, будувати дім, ростити дітей… Але війна вирішила інакше.

Сьогодні у Славутській громаді востаннє попрощалися не просто з Воїном, а з Людиною, чиє життя було сповнене честі, гідності та любові до інших. Саме таким був Василь Михайлович Голянич. Його шлях - це шлях відповідальності, служіння і вірності. Вірності родині, присязі, правді і Україні.

18 березня 2026 року став днем глибокої скорботи для села Старий Кривин та всієї Нетішинської міської територіальної громади. Жителі зібралися, щоб віддати останню шану 55-річному земляку, солдату Збройних Сил України Валерію Пилипчуку, який повернувся додому «на щиті».

17 березня 2026 року Судилківська громада провела в останню дорогу свого захисника, солдата Шевчука Сергія Валерійовича. Герой, який понад рік вважався зниклим безвісти, нарешті знайшов спокій у землі села Білокриниччя, яке за життя вважав своєю другою домівкою.

Війна, підступно розв’язана російськими окупантами, щодня вписує у нашу історію нові сторінки болю. Вона приходить без попередження — холодна, безжальна, нещадна. Вона забирає найрідніших. Тих, хто мав жити, мріяти, любити, будувати майбутнє. Тих, хто став щитом між ворогом і своєю рідною землею.

Сьогодні Славутська громада прощалася з людиною великої душі та незламної мужності — старшим солдатом Володимиром Олександровичем Меріновим. Він був не просто Воїном. Він був серцем своєї родини й гідним сином України.