Життєвий шлях: від мирного Чернігова до воєнного пекла
Сергій Шевчук народився 3 січня 1989 року в місті Чернігові. Він був єдиною дитиною в родині Валерія Вілиновича та Світлани Анатоліївни. Закінчив чернігівську загальноосвітню школу №19, пізніше навчався у будівельному технікумі. До початку великої війни Сергій працював комірником у місцевому гіпермаркеті «ВЕНА», де його знали як сумлінного працівника та надійного друга.
Захопленням усього його життя було читання художньої літератури — книги залишалися його вірними супутниками навіть під час коротких перепочинків між бойовими завданнями.
Випробування окупацією та особиста втрата
Початок повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року Сергій зустрів у рідному Чернігові. Разом із матір'ю він пережив понад 30 днів облоги міста під постійними авіаційними та артилерійськими ударами.
Пережитий стрес та жахи окупації стали фатальними для його матері — серце Світлани Анатоліївни не витримало навантажень, і вона пішла з життя у ті трагічні дні.
Військова служба та останній бій на Харківщині
У липні 2024 року Сергій Шевчук став до лав Збройних Сил України. Побратими та командування характеризували його як хороброго воїна з високим рівнем мотивації та відданості присязі.
Трагедія сталася 4 січня 2025 року під час запеклих боїв у районі населеного пункту Загризове на Харківщині (Куп’янський напрямок). Ця ділянка фронту в той час була місцем інтенсивних атак ворога, що намагався прорвати лінію оборони ЗСУ. У тому бою солдат Шевчук зник безвісти.
Лише у травні 2025 року побратимам вдалося евакуювати тіло загиблого воїна з поля бою. Тривалий процес ідентифікації за результатами ДНК-експертизи підтвердив: Сергій Шевчук героїчно загинув, виконуючи священний обов’язок із захисту територіальної цілісності України.
Прощання та триденна жалоба
Сьогодні Герой востаннє повернувся до села Білокриниччя, де колись проводив усі шкільні канікули та відпустки у родини своєї тітки Валентини. Жителі громади зустріли траурний кортеж «живим коридором» шани, схиливши голови у глибокій скорботі.
Чин похорону за участі духовенства, військовослужбовців та представників місцевої влади відбувся з усіма військовими почестями. Сергія поховали поруч із близькими на місцевому цвинтарі.
Розпорядженням Судилківського сільського голови 17, 18 та 19 березня 2026 року оголошено Днями жалоби на території всієї громади. На знак скорботи приспущено Державні Прапори України на будинках і спорудах органів місцевого самоврядування та установ громади.
«Він наближав нашу Перемогу ціною власного життя. Світлий спомин про мужнього патріота та життєлюба назавжди залишиться в літописі нашої боротьби», — зазначили у сільській раді.
Вічна пам’ять та слава Герою України!
