Два тижні тому мені випала нагода разом з шепетівськими, полонськими та славутськими футбольними вболівальниками відвідати матч збірної України із Хорватією, на якому вирішувалась доля нашої участі у ЧМ-2018. Через певні обставини не міг написати пост раніше, тому хоч із запізненням, хотів би поділитись своїми враженнями від поїздки.
Редакцію сайту вже засипали питаннями про Свято морозива, про те чи буде свято та коли. Відповідати кожному окремо вже набридло, тому напишу цей пост у блозі. І це буде не коротка відповідь, а дещо розгорнута, бо поговорити є про що. Минулого року шепетівчани прославились на всю Україну.
Я бачу аферисти з Енергоінвесту не втомлюються битись головою об стіну. :-) Знову шепетівські поштові скриньки заполонила макулатура цих київських пройдисвітів. На цей раз навіть грошей пошкодували на нас, якщо раніше це була кольорова агітка Сили Громад, то тепер це чорно-білий бюлетень під назвою "Моє місто". Особливо цинічно те, що вона надрукована на віджатій за часів Антонюка Шепетівській друкарні. Тільки ось постає питання чиє ж таки місто?
До дня Захисника Вітчизни в Україні був відзнятий масштабний соціальний ролик «Балада про піхоту», присвячений воїнам Сухопутних військ України, які сьогодні захищають нашу країну. До нього потрапили і Шепетівчани.
Сьогодні, як завжди, гортав стрічки новин у соціальних мережах. На очі трапився пост нашої землячки із зони АТО, який навіяв трішки оптимізму у депресивну буденність. А процитувати його тут я хочу не дарма, адже це приклад, як знаходячись тут у спокійній та мирній провінції ми абсолютно безкоштовно можемо допомогти нашим бійцям та надихнути їх на подальшу боротьбу з окупантом. Особливий привіт дітям села Коськів та Судилків.
На цей пост мене надихнула пані, яка розмістила повідомлення рекламного характеру в нашому пабліці Вконтакті та дуже обурювалась, що її повідомлення було видалено і запропоновано розміщувати рекламу як і всі.
