Як шепетівчани вболівали за збірну України. Лайфхаки ощадного вболівальника та те чого не показали по телевізору.

Два тижні тому мені випала нагода разом з шепетівськими, полонськими та славутськими футбольними вболівальниками відвідати матч збірної України із Хорватією, на якому вирішувалась доля нашої участі у ЧМ-2018. Через певні обставини не міг написати пост раніше, тому хоч із запізненням, хотів би поділитись своїми враженнями від поїздки.

До цього я ні разу не був на грі збірної, ні разу не вболівав на столичному стадіоні НСК "Олімпійський". Тому коли випала така нагода, я просто не міг відмовитись.

Квитки на матч від Громадської організації «Інститут солідарності громад Романа Мацоли» крім мене отримали спортсмени ДЮСШ, юні футболісти трьох районів, а також активні вболівальники «Кубку Півночі Поділля». 

Їхали ми на матч організовано трьома комфортабельними автобусами. І якщо купити квиток на матчі збірної може собі кожен, то зручно дістатись стадіону і повернутись додому відразу після матчу дуже важко, саме тому не їздив на такі матчі раніше.

Але окрім того, упродовж такої поїздки є чудова нагода поспостерігати за шепетівчанами, які цікавляться спортом, дізнатись що їх турбує, які у них плани та мрії. Якщо коротко описати, то я зрозумів, що у дітей є велике прагнення здобувати вершини у спорті, футболі зокрема, але у місті катастрофічно не вистачає тренерів та матеріальної бази. І якщо це все легко виправити достатнім фінансуванням цієї сфери, то байдужість більшості батьків до захоплень своїх дітей ніяк не виправиш. 

Як же приємно спостерігати, коли батько спілкується з сином про майбутній матч збірних, як розповідає про моменти, які дитина не могла збагнути, склади команд, варіанти розвитку подій... І всі вони в піднесеному настрої очікування, адже вже за кілька годин вони побачать кумирів власними очима та підтримати їх. 

Більшість дітей взагалі вперше приїхали до столиці і те як вони із вікна автобуса спостерігали за життям Києва просто треба бачити. А як багато шепетівських батьків возили своїх чад до столиці? Не просто відправляли на екскурсію, а їздили саме з ними. 

Але повернемось до матчу. Автобус нам вдалось припаркувати в 100 метрах від стадіону, тому у мене був час оглянути це творіння архітектури. 

Я зробив небагато фото, більше спостерігав за тим як вболівальники потроху збирались на матч. Приємно вразила робота стюартів та поліції, турнікети та огляд пройшов швидко, так як все було грамотно організовано. І ось я на стадіоні...

Помітив одну суттєву шпарину в організації розсадки. Стюарти пускають на сектори відповідно місць у квитках, але ніщо тобі не заважає окрім справжнього квитка роздрукувати копію з іншим місцем. Тому пройшовши з одним квитком турнікети, стюартам можна показати другий і піти в дорожчі сектори.

Але я не хотів відриватись від колективу, та і місця у нас були поряд з ультрасами, з ними все таки вболівати веселіше.

Це особливо корисно саме на НСК "Олімпійський", бо я зараз відкрию велику таємницю - дивитись футбол там дуже і дуже незручно. Поле знаходиться настільки далеко від трибун, що ти футболістів  розрізняєш лише по манері пересування. Мовчу вже про ментальний контакт з ними. 

Тому особисто я просто насолоджувався безпосередньо вболіванню.  Можливо тому і дуже просто переніс програш нашої команди :-)

Емоції переповнюють коли ти разом з десятками тисяч людей співаєш гімн України, коли ти пускаєш хвилю і спостерігаєш як вона проходить весь стадіон, коли в один момент всі дістають свої смартфони і стадіон заповнюється тисячами вогників...

Фото не передасть і долі тієї енергії, можливо трішки в цьому допоможе відео, яке ви можете переглянути в кінці цього посту.

Там же в кінці ви можете побачити те чого не показали по телевізору. Коли хорвати забили другий м'яч у наші ворота, хорватські вболівальники почали кидати фаєри на поле в надії потягнути час, а невеличка частина їх взагалі затесалась в редути наших ультрасів і розгорнули свій прапор. 

На щастя наші не зреагували на провокацію, але почалась така канонада вибухів потужних петард, що народ почав потрошку тікати. Після марних спроб заспокоїти ультрасів попередженнями, до нашого сектору почали зтягуватись поліція у повному обмандируванні. Так як з нами були діти, на цьому моменті ми вирішили піти із стадіону.

Та я особливо не розчарувався, і так отримав купу емоцій на рік вперед. На завершення ми на автобусі проїхались нічним Києвом і попрямували додому.

На завершення хотів би подякувати ГО «Інститут солідарності громад Романа Мацоли» за таку емоційну розрядку та купу вражень. 

Ну і обіцяне відео