Фотоекскурсія залізничим вокзалом Шепетівки

Для Шепетівки залізничний вокзал – це не просто будівля. Це, можна навіть сказати, головна історична причина розвитку усього міста з 1873 року – часу будівництва залізниці Київ – Брест.

До прокладення цієї магістралі Шепетівка нічим особливо не відрізнялась від інших сусідніх маленьких містечок. Цукроварня, лісопилка, цегельний завод, каменоломні… І усього 2500 чоловік населення.
.
Залізниця дала великий поштовх розвитку міста. Наприклад, до 1891 року чисельність населення зросла до 5926 жителів – у 2,5 рази більше, ніж у 1870 році.
Величезним бонусом до всього цього стало закінчення будівництва у 1913 році двох залізниць, які пройшли через Шепетівку – Київ – Коростень – Шепетівка та Шепетівка – Проскурів (Хмельницький).
.
Таким чином, місто стає важливим залізничним вузлом, яким воно досі являється. Сьогодні через Шепетівку ідуть потяги у п’яти напрямках: на Козятин – Київ, на Коростень – Київ, на Здолбунів – Ковель, на Хмельницький та на Ланівці – Тернопіль.
.
На жаль, я так і не зміг знайти жодних фотографій старого залізничного вокзалу. Є лише ця, зроблена з кадрів кіножурналу про визволення Шепетівки та Рівного у 1944 році. Праворуч – фотографія частини фасаду на початку 90-х років, до капітального ремонту.
.

.
До речі, це новий вокзал. Під час війни стара будівля була зруйнована і до 1947 року був побудований ось такий характерний зразок радянського монументалізму.
.
Старий вокзал знаходився за 100-150 метрів далі у київському напрямку. Зараз там досі є так звана Привокзальна площа, хоча ніякого вокзалу, самі розумієте, там немає. А площа перед новим вокзалом кілька років тому назвали іменем Кірпи – колишнього міністру транспорту, з подачі якого і був на початку 2000-х років проведений капітальний ремонт.
.

.
В дитинстві вокзал мені запам’ятався тим, що кожного року його білили іншим кольором – як правило це були різні відтінки зеленого чи блакитного кольорів. При чому пропорція при змішуванні фарб щороку змінювалсь.
.
Я кожного літа приїжджав сюди до бабусі і, коли електричка зі Здолбунова під’їжджала до Шепетівки, з нетерпінням чекав, яким кольором вокзал зустріне мене цього разу.
Зверніть знову увагу на фото – зараз вокзал якраз освіжають світло-зеленою побілкою.
.
А ось і площа Кірпи.
.

.
До 2005 року тут був сквер (щоправда, вкрай занедбаний) та навіть багатоквартирний житловий будинок, який потім знесли. Також за проектом 1947 року у сквері був фонтан. Але навіть на початку та в середині 80-х років, часу мого дитинства, фонтан вже був у неробочому стані. Ну а потім… Коротше кажучи, знесли все, спиляли майже всі дерева та зробили відкритий простір.
.

.
На цей час міська влада вже планує побудувати на місці цієї площі нову автостанцію. Знаючи про місцеві “архітектурні” традиції, я з жахом очікую на те, що вони там збираються наліпити.
.
Ну ладно, зайдем всередину.
Вокзал складається з п’яти великих залів. Перед вами перша зала очікування, якщо рахувати з київського напрямку до здолбунівського.
.
Неділя, 9-00. Я спеціально обрав час, щоб було небагато людей. Хоча взагалі, шепетівчани тут рідко коли сидять – вони розраховують час, щоб прийти за 15-20 хвилин до прибуття потяга. В основному тут тусуються в очікуванні свого потягу чи електрички приїжджі.
.

.
Далі у нас приміська квиткова зала.
.

.
Якщо пам’ятаєте 90-ті роки, то тоді шепетівський вокзал переживав ду-у-уже скрутні часи. Я точно не знаю, під яким соусом це подавали: економії коштів чи перманентного ремонту, але років так вісім підряд більшість залів були закриті. Кілька років працювали лише дві зали (перша зала очікування та приміська). Вхід до інших зал був якось закритий. Здається, ледь не дошками забитий. А вхід до вокзалу взагалі був збоку.
.
Потім, через пару років, поміняли. Тепер вже для пасажирів були відкриті центральна та зала кас далекого сполучення. А вхід до приміської та першої зали очікування закрили. П’ятої зали ще не було – там був ресторан.
.

.
Не знаю, що вони там роками ремонтували. Скоріше, економили на опаленні.
.

.
Центральна зала. Вихід в місто та на перон.
Коли вокзал тільки побудували, на другому поверсі (прямо там, на фоні вікна) стояла статуя Сталіна. А напроти неї статуя Леніна. Так вони один на одного і дивились.
.

.
Ось якраз там, де зараз табло, Ленін стояв. Я його ще пам’ятаю. Сталіна убрали після 1956 року, а Володимир Ілліч показував шлях до комунізму аж до початку останнього ремонту на початку 2000-х років.
.

.
Четверта зала, каси далекого сполучення.
.

.
Зараз пасажиропотік трохи підупав. Тут і зменшення чисельності населення вплинуло, і те, що у 90-х роках скасували багато потягів до колишніх радянських республік, і збільшення рівня автомобілізації серед людей.
.
Не знаю, як справа буде з касами зараз, коли запровадили продаж квитків через сайт Укрзалізниці. До речі, дуже зручно – вже можна самому обирати вагон та місце.
.
Розклад по Шепетівці не бажаєте? Може кому треба.
.

.
Місяць тому при новому розкладі Шепетівку сильно обділили – прибрали кілька потягів. Справа в тому, що з 27 травня запустили ці супер-пупер швидкісні “хьюндаї” між Києвом та Львовом. Ну а щоб пасажири активніше купляли на них квитки, скасували кілька потягів. Все для людей, як ви розумієте. :)
.
Але хьюндаї в Шепетівці не зупиняються! Їдуть зі Львова напряму, без жодної зупинки. Якість залізничного полотна у нас низька, швидкість особливо тут не підвищиш. Тому для того, щоб показати зменшення часу проїзду, у наших залізничників знайшовся один варіант – скасувати зупинки.
.
Остання п’ята зала.
.

.
Раніше тут був ресторан. Зараз, напевно, вистачає ось такого компактного буфету.
.

.
А на місці ресторанної кухні облаштували відділення пошти з кіоском продажу газет та камери схову.
.

.
А тепер час оглянутися назад па піти погуляти на пероні.
.

.

.
Стеля центральної зали. Стара люстра, до речі, була набагато шикарніша. Дарма після кірпиного ремонту її замінили.
.

.
Ну і якщо вже така тема, то вставлю кілька слів стосовно Кірпи і чому площу назвали його ім’ям.
.
Можливо, серед причин цього перейменування було і те, що родом він був з сусіднього Ізяславського району і саме шепетівський вокзал, як Георгій Кірпа казав у одному з інтерв’ю, був тією відправною точкою в його дорослому житті, яке закінчилося на посаді міністра транспорту. З цього вокзалу він колись поїхав на навчання і бла-бла-бла…
.
Кірпа взагалі досить цікава особистість в сучасній українській історії. У 2001-2003 роках він розглядався як один з найбільш ймовірних майбутніх кандидатів на посаду президента.
Мав великі організаційні здібності, за пару років на посаді директора «Укрзалізниці» зумів зробити залізничну галузь найбільш престижною та високооплачуваною в Україні. За його вказівкою буквально за рік-два побудували чи реконструювали десятки нових вокзалів, модернізували сотні пасажирських вагонів. Варто сказати, що в часи Кірпи проста прибиральниця на залізниці в Шепетівці отримувалася майже втричі (!!!) більшу зарплату, ніж дипломований вчитель чи лікар.
Буз сумніву, він користувався величезним авторитетом серед залізничників та й в країні загалом.
.
Хоча вже минуло майже 8 років з часу його загибелі, феномен Кірпи досі не має аналогів. Якби Кучма обрав саме його своїм наступником, призначивши на посаду прем’єр-міністра, історія могла піти зовсім іншим шляхом. У Ющенка не було б жодних шансів виграти вибори 2004 року.
.
Скоріше за все, Кучма просто боявся Кірпу, тому кандидатом від влади став не міністр транспорту, який мав один з найвищих рейтингів по країні, а Янукович – з ним та його веселою донецькою компанією майбутнє Леоніда Даниловича було гарантовано легким та райдужним.
.
Георгій Кірпа загинув за загадкових обставин. За офіційною версією, він застрелився через кілька тижнів після перемоги Ющенка. Тут варто зазначити, що Кірпа не був якимсь ангелом – багато хто вважає, що причиною загибелі Кірпи є великі кошти «Укрзалізниці», які були незаконно виділені на передвиборчу кампанію Януковича у розрахунку, що його перемога все спише і взагалі – переможців не судять.
.
Чи сам Кірпа, чи той, хто дав йому цю вказівку виділити кошти, боялися наслідків. Кірпа у цій афері був ключовою фігурою і після перемоги Ющенка теоретично міг дати свідчення, які б потягнули до тюремної камери інших осіб. Теоретично, звичайно – бо при Ющенку ніхто старі справи не піднімав. Ну, крім найбільш зухвалого грабунку – приватизації «Криворіжсталі».
.
Так чи інакше, з усієї цієї історії Шепетівка отримала капітальний ремонт вокзалу.
.
Перон. З третьої колії відправляється потяг Сімферополь – Ковель.
.

.
Як бачите, дерева всі спиляли. Збоку стоїть дизель на Ланівці.
.

.
Є одна нехороша історія про шепетівський вокзал.
Після війни тут було багато інвалідів-фронтовиків, які жебракували на пероні. Як розповідали очевидці, вся територія була розділена між каліками за родом війск. “Престижні” місця, де більше подавали, займали танкісти – їх найбільше шанували та жаліли, бо майже всі вони були обгорілі. Трохи далі сиділи моряки, артилерісти, піхота…
.
Наприкінці 40-х років по всьому СРСР ці інваліди раптово зникли. Переможців над фашизмом відправили у закриті табори для інвалідів на напівголодне існування, у будинки без електричного світла, без допуску сторонніх. Вони псували вид і від них за допомогою міліції таким чином позбавилися.
.
Жодних документальних слідів про ці події немає. Залишились лише спогади міліціонера-шепетівчанина, який приймав участь у цій акції.
По Радянському союзу ходили чутки, що всіх інвалідів знищили. Хоча були якісь свідчення, що на Далекому Сході топили баржі з каліками, але цілком можливо, це вигадки. Більшість калік були направлені все ж таки у ці будинки-табори, але довго там ніхто не прожив.
.
Зараз про це фільми та серіали знімати, зрозуміло, не прийнято. Та й взагалі, нинішній владі згадувати такі ганебні сторінки радянської історії не дуже хочеться. Це не вписується у концепцію щасливої епохи СРСР.
.

.
Клуб залізничників. До ремонту був у дуже поганому стані. Зараз всередині дуже навіть нічого. Тільки не знаю, для чого його обнесли майже з усіх сторін таким грізним парканом.
.

.
Ну нібито все. За виходом в місто, як бачите, таксисти вже очікують на гостей Шепетівки.
.

.
Вокзал в цілому непоганий. Звичайно, його не можна порівнювати зі справжніми палацами австро-угорської доби у Чернівцях, Тернополі чи Івано-Франківську. Але на фоні Рівного, Здолбунова чи Козятина він ще нічо. Можна їздити.

smgn.com.ua