З дитинства Ярмола фанат футболу. Вболіває за київське «Динамо», сам тренується, любить спорт. Каже, футбол чимось схожий на армію – командна гра, тільки ціна помилки набагато більша, ніж пропущений гол.
З початком повномасштабного вторгнення його підрозділ воював на одних з найскладніших напрямків фронту. Нищили окупантів під Торецьком і в Серебрянському лісництві. Під час одного з завдань Ярмолі з побратимами треба було взяти під контроль, укріпити і утримати позиції. Бої точилися на коротких дистанціях, іноді майже впритул. Росіяни штурмували постійно. Це був величезний фізичний і психологічний тиск.
Перший серйозний контакт із ворогом стався наступного ж ранку після виходу на позицію.
«З самого ранку почався інтенсивний бій. Ворог ішов масово, але завдяки правильним рішенням і злагодженій роботі бійців атаку вдалося відбити без втрат. Працювали фланги, працювали прикриття. Стрілянина йшла з двох боків, було гаряче. Але все зробили правильно. Ворог був знищений. Скільки саме ніхто не рахує. Там рахунок не важливий, головне результат і те, що всі свої живі», – згадує нацгвардієць.
Крайній бій став для Ярмоли особливо важким. У другій половині дня ворог знову пішов у масований штурм. Його знову відбили. Але артилерія почала працювати по позиціях. Ярмола стояв найближче до спостережного пункту, коли туди влучив снаряд. Уламки потрапили в очі, обпалили обличчя й стегно. Додалась контузія. Біль. Дезорієнтація. Але потрібно було триматися.
Евакуація вдень – це завжди виклик. Обстріли, ворожі дрони, ризики на кожному кроці. Майже весь населений пункт довелося пройти пішки. Потрапляли під вогонь, але група спрацювала чітко. Вивели всіх поранених, прикрили, дійшли до точки. Там вже чекала суміжна група, яка доправила всіх до пункту надання домедичної допомоги. Медики спрацювали швидко і професійно. Життя врятували.
«Коли їхали назад, єдине бажання доїхати додому, до жінки, до дитини, до батьків. Просто обійняти. Побути в тиші. Почути, як говорить твоя дитина, як сміється. Зрозуміти, заради чого ти вижив», – підсумовує Ярмола.
Та служба триває. Завдання одне за одним. Буває важко, але гвардійці тримаються, бо знають: за ними дім, родина і Батьківщина.
Ярмола мріє про перемогу. Про час, коли зможе бути поруч із родиною. І виховати свою дитину так, щоб вона чітко знала: Україна – це не просто місце на мапі. Це – країна, за яку боролися і яку відстояли. Ціна цієї свободи – кров, втрати, життя побратимів. І це треба пам’ятати завжди.
