Історія України, як і будь якої іншої держави, – це тісне переплетіння регіональних візій минулого у єдине ціле. Для того, щоб зрозуміти регіональний контекст історії на перший план виходить краєзнавство. Краєзнавство, як наука, починає розвиватись на теренах України ще з ХІХ ст., як перший етап національного відродження. У ХХІ ст. значно розширюється методологія та можливості цієї науки, єдиним залишається завдання – пізнати регіональні особливості плину історії. Одним із визначних краєзнавців Шепетівщини був Олександр Леонідович Лукашенко.

Інколи здається, що пожовтілі від часу фронтові листи - солдатські трикутнички та листівки й досі пахнуть порохом і димом, адже писав їх солдат в перерві між боями, на межі життя і смерті. І в ці хвилини він думав про ті місця, де народився, де залишив матір, дружину, дітей, сестру чи кохану. Пам'ять про найрідніших людей підтримувала його в найважчі часи, давала йому сили вистояти, перемогти.

У фондах Музею пропаганди зберігаються рукописи Безчасного О.М. «Історія – життя, життя – історія (сторінки історії локомотивного депо)», « В бою та праці (спогади ветеранів Другої світової війни та ветеранів праці). Автором рукописних книг зібрано, впорядковано спогади багатьох ветеранів: Д.А.Бєлого, П.С.Мойсеєва, П.Ф.Гайдея, В.П.Хвещука, В.Д.Сазонова, П.К.Власюка, М.І.Васьковського... Це хвилююча розповідь очевидців, учасників бойових дій на різних фронтах війни. Вражає розповідь Олексія Михайловича про свій нелегкий шлях поневірянь у роки воєнного лихоліття.