Згодом, наприкінці серпня 1920 р., був учасником переможної оборони Замостя, коли лише одна українська частина у союзі з поляками не пропустили вперед цілу кінну армію Будьонного разом із тодішнім політичним комісаром Йосипом Сталіним, захистивши Європу від більшовиків. До речі, в ці дні ми, будемо відзначити чергову річницю битв під Варшавою та Замостям між об’єднаними польсько-українськими військами та армією більшовицької Росії, які відбулися в серпні 1920 року. І в ці дні ми згадуємо учасників цих боїв, серед яких Марко Безручко, Всеволод Змієнко, Володимир Герасименко, Андрій Домарадський.
Народився Андрій Васильович Домарадський 15 березня 1891 року у с. Журовіце Перемишльського повіту (Галичина). Після закінчення класичної гімназії навчався у Львівському університеті. 6 грудня 1914 року закінчив австро-угорську військову школу у м. Єгерсдорф. Під час І світової війни служив у Легіоні Українських Січових Стрільців у званні хорунжий. Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант. 13 січня 1917 р. у бою під Бережанами потрапив до російського полону. Перебував у таборах поблизу Царицина (Волгоградська обл., РФ). Згодом втікає до Києва, де був одним з засновників Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців військ Центральної Ради.
З березня 1918 р. Андрій Домарадський командує сотнею 1-го полку Січових Стрільців Армії УНР. З червня 1918 р., після його розформування, командує сотнею у 2-му Запорізькому полку полковника Петра Болбочана.
У серпні 1918 року гетьман П. Скоропадський погоджується на формування Окремого загону Січових Стрільців Армії Української Держави. Місцем дислокації загону була Біла Церква. В цей час Андрій Васильович очолює в ньому сотню.
З вересня 1918 р. А. Домарадський обіймає посаду начальника Коша Січових Стрільців Окремого загону Січових Стрільців у Білій Церкві. Згодом, у листопаді 1918 року, приймав участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського.
На початку 1919 року А. Домарадського призначають командиром 2-го куреня 1-го полку Січових Стрільців Дієвої армії УНР.
З березня 1919 р. він командир 5-го полку Січових Стрільців Дієвої армії УНР. Брав участь в оборонних боях з більшовиками за Бердичів, в яких полк зазнав значних втрат. Полк було вирішено розформувати, а бійців полку влити до складу інших полків. В цей час Андрій Васильович бере участь у оборонних боях за Шепетівку та Крем’янця. Згодом приймав участь у наступі на Проскурів та Старокостянтинів.
У серпні 1919 року Андрій Домарадський бере участь у спільному наступі Армії УНР та Української Галицької Армії на Київ. В цей час він був у складі 10-ї дивізії Січових Стрільців, яка брала участь у наступі на шепетівському напрямку. Згодом ця ж дивізія бере участь в затяжних боях з більшовиками за Новоград-Волинський та Коростень, які тривали до середини вересня.
Після невдалих спроб захопити Коростень та понісши значні людські втрати 10-а дивізія Січових Стрільців змушена була відступити до Полонного. В цьому містечку вона залишалася до початку наступу на Жмеринку у середині жовтня 1919 р. 6 жовтня 1919 року Андрія Васильовича призначають начальником оперативного відділу штабу 10-ї дивізії Січових Стрільців. Втім, через нетривалий час, через хворобу командира цієї дивізії І. Рогульського, він перебирає на себе командування. Втім, ситуація на фронті була досить складною. Особливо дошкуляв тиф. З усієї 10-ї дивізії фактично лишився полк. Становище було безвихідним. Зважаючи на ці обставини група Січових Стрільців починає відводити свої війська. Згодом, 7 грудня, на станції Миропіль вона була інтернована поляками.
З 28 травня 1920 р. Андрій Васильович Домарадський, вже як старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР, приймав участь у спільному польсько-українському поході на Київ, обороні м. Замостя. Згодом перебував в таборах інтернованих в Польщі.
У 1922 році їде на свою батьківщину, де й помирає у 1930-х роках.
Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук
