На сторінках Єврейської енциклопедії Брокгауза і Ефрона знаходимо, що станом на 1765 рік тут проживало 397 євреїв, а у 1847 році їхня громада налічувала 1207 осіб. Через 50 років (за даними перепису 1897 року) євреї складали 48% від загальної кількості місцевого населення та налічували уже 2712 осіб.
У другій половині XVIII століття Судилків був центром єврейського релігійного руху хасидизму. У той час тут проживав онук відомого равина, засновника хасидського руху в іудаїзмі Ісраеля Баала-Шема-Тома – равин Моше Хаїм Ефраїм (1748–1800).
Про життя місцевої єврейської громади у ХІХ столітті відомо, що головною претензією на славу Судилкова у цей період було виготовлення тут таліту – спеціального молитовного прямокутного покривала. Місцеві євреї, для багатьох з них це було чи не основним джерелом доходу, славилися своїми талітами далеко за межами Судилкова.
Окрім їх виготовлення, тутешні євреї займались обробкою шкіри та хутра, були знаними майстрами з виготовлення дерев’яних бочок для цукрового заводу графа Потоцького у Шепетівці.
Злагоджено також працювали у Судилкові такі промислові об’єкти як: цегельний завод з вогнетривкої цегли (власник Фількінштейн), пивоварний завод (власник Маргуліс), чавунно-ливарний завод (власник Дрикер), деревообробне підприємство, винокурний завод (власник Бухман). Як бачимо, у тогочасному розмаху промислового виробництва в Судилкові неабияку роль зіграли саме євреї.
У 1910 році їхня громада заснувала тут приватну середню школу. У цей час близько половини єврейських сімей займалась торгівлею, відкривали свої майстерні. Зокрема, до подій 1917 року тут функціонувало 6 взуттєвих магазинів, 5 швейних цехів, 2 магазини капелюхів.
За роки визвольних змагань єврейське населення у Судилкові зазнало важкого удару. У вирі суцільного безвладдя та політичної анархії територією України прокотилася хвиля погромів, причетність до якої мали практично усі чинні тут армії і військові утворення (білі, червоні, петлюрівці, бандити, мародери і т.д.). З рапорту представника американського комітету «Джойнт» дізнаємось, що протягом 1918–1920 років у Судилкові було вбито близько 40 євреїв, 60 сімей пограбовано. У результаті значна частина їх виїхала на проживання в США.
Проте найгіркіші випробування на долю місцевого єврейства випали в період німецької окупації. Напередодні Другої світової війни у Судилкові їх мешкало 1311 осіб. 20 серпня 1941 року 45-м поліцейським батальйоном було цинічно розстріляно 471 людина.
«В Судилкові забирали людей біля магазину, там стояли великі криті машини. Німці і поліцаї оточили площу з усіх боків з собаками. Стояв плач дітей, яких відривали від матерів. Люди пручались, особливо чоловіки. Їх насильно волокли і били в плечі прикладами», – згадує про той трагічний день судилківчанка Тамара Гапоченко.
Решта євреїв, які залишились в живих, у січні 1942 року були переміщені до шепетівського ґетто. У червні того ж року їх розстріляли.
Так закінчилась єврейська сторінка історії Судилкова. Про те, що на цих землях колись вирувало життя євреїв, сьогодні нагадує лише зруйноване і запущене єврейське кладовище, закладене ще у другій половині XVII століття.
Олена Мазурок, кандидат історичних наук, науковий співробітник Музею пропаганди
