Розділ Освіта

Ірина Якимчук: “Кожній дитині у школі має бути комфортно”

Автор Дата31 серпня 2021, 16:17

Вже майже 2 роки директоркою Шепетівської загальноосвітньої школи №8 є Ірина Вікторівна Якимчук. З січня 2020 року вона опікується близько 400 учнями та 50 працівниками, з яких 30 є педагогами.

“Три дні лісом, два дні полем та й восьма школа”

Для Ірини Якимчук директорство у школі – це вже п’яте місце роботи. До того жінка працювала учителем, практичним психологом, заступником директора, а також у позашкіллі та інспекторам в управлінні освіти.

“Зізнаюся, коли приходила у восьму школу, тут чекали “директора-чорта”. І моє найперше завдання у новому колективі було показати, що ти людина. Так, відчувала певний дискомфорт, бо новий колектив, новий мікрорайон, новий заклад роботи. Але, з часом це відчуття зникло. Тепер вже все своє, рідне”, – розповідає Ірина Якимчук.

Особисті очікування теж були інші.

“На попередніх моїх роботах, коли починала виконувати якесь завдання чи вирішувати проблему, то з часом її завершувала і бачила результат. А в школі якесь постійне відчуття незавершеності. Бо як починаєш щось одне робити, то звідти одночасно ще дві-три проблеми вилазить. І кінця-краю тому всьому немає. Це такий нескінченний процес. Не можу назвати жодного місяця свого директорства, який був би легший за попередній. Навіть у відпустці постійно мушу бути на телефоні”, – ділиться пані Ірина.

Разом з тим з її запалу помітно, що жінка на своєму місті. Її очі горять гордістю за вже зроблене і мотивацію творити школу найкомфортнішою як для учнів та батьків, так і для вчителів та технічного персоналу.

ximg 0027 800x533.jpg.pagespeed.ic.oc4tHSoyWq

“Я живу неподалік магазину “Епіцентр”. Школа знаходиться на мікрорайоні Косецьке (у народі – Шанхай) на вулиці Горького. І досі, коли зустрічаю когось зі знайомих чи друзів, найпопулярніше питання залишається – як ти туди добираєшся? Кажу – три дні лісом, два дні полем та й десь там на горизонті з’явиться восьма школа (сміється). У всіх чомусь відчуття, ніби школа знаходиться на краю географії. А насправді тут рівно 8 хв пішки від залізничного вокзалу. Мені набагато важче було б діставатися, наприклад, до лікарні”, – розповідає Ірина Якимчук.

Якщо школа не у центрі, то значить погана?

“Більшість думає, що у центрі школа завжди краща, чи послуги надаються краще. Я працювала у двох школах, які вважають центральними. Як працівник управління освіти бачила кожен заклад зсередини. І вже будучи директоркою школи, яка знаходиться на околиці, можу впевнено сказати, що жодна школа у Шепетівці не може дати ексклюзиву. У когось може бути інтер’єр кращим, у когось якісь окремі галузі навчання посилені, хтось може у дозвіллі вигравати, але щоб знайти ексклюзивну школу, яка б задовільняла усі запити, то такої немає”, – ділиться Ірина Вікторівна.

На запитання чи відчуває вона, або ж її колектив комплекс меншовартості, ствердно відповідає:

“Не все те золото, що блищить! Так, зустрічала людей, які починали говорити свої суб’єктивні думки щодо восьмої школи. Але про що можна говорити з тими, хто жодного разу не був у школі, а вже має якусь сформовану думку?”.

У своїй роботі Ірина Якимчук керується іншими пріоритетами. Визнання, рейтинги, першість – для неї не головне.

“Я не заведена на боротьбу за якусь умовну першість. Взагалі не розумію мотивації керівників “втерти комусь носа”. Вважаю, це вже пережиток минулого. Ми повинні докладати максимум зусиль у роботу з дітьми, а не комусь щось доводити. Я твердо впевнена у нашій унікальності і для нашого мікрорайону ми завжди будемо найкращі”, – запевняє пані Ірина.

ximg 0043 800x533.jpg.pagespeed.ic.mxjxvTkgy2

Усунути усі моменти, де дитині дискомфортно

“Кожній дитині у школі має бути комфортно. Повинні бути місця, де вона може за потреби сховатися. Мають бути нормальні туалети, смачна їжа, достатня гігієна, приємні затишні навчальні кабінети. Немає бути дискомфортно з учителем”, – зауважує директорка ЗОШ №8.

Вона проти морального і мовного насилля над дитиною.

“Я дуже не люблю учителя, який під час атестації цитує Сухомлинського, а на уроках показує вібрацію своїх гланд. Звичайно, буває, що діти поводяться жахливо, можуть говорити всяке, обзиватися… Але особисто мене це взагалі ніколи не зачіпає. Не розумію учителів, які можуть образитися на дитину. Я проти того, щоб дітей якось обзивали. Інколи учителі грішать таким. Але педагог восьмої школи знає, якщо хтось із дітей чи хтось із батьків поскаржиться на ненормативну поведінку учителя, я завжди буду стояти на стороні учня. Тому що хай там що, батьки нам довірили найдорожче, що у них є, і дитина у школі не для того, аби хтось її обзивав. Зрештою зі спокійною дитиною набагато легше працювати, але чистий спокій є або у будинку для пристарілих, або у реанімації Сивоконюка. А у нас школа, тому має бути рейвах”, – пояснює Ірина Якимчук.

Якісний урок той, де є активна робота учителя та учня

У восьмій школі йдуть у ногу з інноваціями. Але акцент залишається на класичному підході – зацікавити учня мусить вчитель.

“Мені для уроку не потрібна ні плазма, ні інтернет. Маю бути я, крейда і на деякі теми ще мапа. Хоча наша школа на 90% забезпечена плазмами. Вчителі та учні мають вільний доступ до Wi-Fi, який немає жодних паролів”, – зауважує директорка.

ximg 0056 800x535.jpg.pagespeed.ic.LlRNUGTDC

А чи не відволікає Wi-Fi учнів від навчання? Відповідає:

“На уроках може заважати будь-що. Не буде Wi-Fi, будуть користуватися мобільним інтернетом. Думати, що коли ми даємо доступ до інтернету і тим самим відволікаємо – не варто. Бо учень, який зацікавлений на уроці навчанням, нічим не відволічеться. Тут вже важливе завдання учителя – зацікавити. А якщо деякі діти примудряються слухати вчителя, виконувати завдання і десь там ще користуватися Wi-Fi, то я “за” таку поліфункціональність (сміється)”.

Дітей повинен оточувати комфортний освітній простір

“Шкільне оточення дітей мусить бути комфортне та цікаве насамперед для них. Найближчим часом ми хочемо оформити декілька куточків усамітнення. Таких закапелочків, де діти зможуть собі сховатися, пошепотітися, обговорити своє підліткове чи дитяче.

Важливі, звичайно, також навчальні кабінети. Все минуле літо ми зносили стіни. У нас на першому поверсі було три маленьких кабінетики. Прийняли рішення замість двох стін змурували одну і натомість зробили два великих кабінети.

ximg 0046 800x533.jpg.pagespeed.ic.YISBIImwkQ

Кутовий гардероб також переробили на повноцінний кабінет. Зараз тимчасово залишилися без роздягальні. Але до осінніх канікул, коли це вже буде актуально, зробимо його у маленькому кабінетику. Бо не може бути гардероб більшим за кабінет, де діти безпосередньо навчаються. Тобто ми розширюємо простір, оздоблюємо його, хочемо, щоб він був цікавий”, – розповідає Ірина Якимчук.

Гігієна і вбиральні – не менш важливі

“Минулого навчального року я звернула увагу, що діти часто на уроці ходять у туалети. І коли почали з’ясовувати, чому так відбувається, виявилося, що вони просто на перерві не встигають. Тому що два унітази для дівчаток і два унітази та пісуар для хлопчиків – недостатньо на 400 дітей”, – пояснює директорка восьмої школи.

Щоб вирішити цю проблему у приміщенні створили додаткові санвузли.

“Ми додали 6 санітарних одиниць та 4 умивальники. Це було і проєктом заплановано, коли ще будували школу. Ті розумні люди, які споруджували приміщення, передбачали, що вбиральня має бути на кожному поверсі”, – розповідає Ірина Вікторівна.

xtualet 800x533.jpeg.pagespeed.ic.a2wQpQC4vT

До того ж туалети розвантажили різним часом перерв.

“У зв’язку з протиепідеміологічними заходами в школі були зміщені перерви. Тепер у початковій, середній і старшій ланці маємо різний час на дзвінки, які не збігаються. В результаті розвантажили вбиральні, а також їдальню. Так, цим ускладнили собі роботу і додали клопотів, але принаймні питання вирішилося”, – зауважує Ірина Якимчук.

“Не голодна і в шапці”

У Шепетівській загальноосвітній школі №8 є їдальня з власною кухнею. Минулого року школа отримала кошти з державної субвенції на закупівлю обладнання для харчоблока. Було придбано нову електроплиту, марміти для перших і других страв (лінії роздачі з підігрівом) та пароконвенційну піч.

“Кожна мама хоче, щоб її дитина була не голодна і в шапці. До того ж цього літа дуже активно у медіа просувається тема дитячого харчування. Ми про це потурбувалися ще рік тому”, – наголошує пані Ірина.

Вона також зізнається, що їдальня – це навіть її особистий пріоритет.

“Я за здоровий спосіб життя та за здорове харчування. Тому з січня 2020 року наша їдальня повністю припинила реалізацію булок. Ми їх не печемо і не продаємо. За це були суперечки, вчителі та учні питали, навіть батьки приходили. Але відповідно до усіх нормативних документів, школа зобов’язана забезпечити учнів гарячим харчуванням. Якщо хтось мені доведе, що булка – це гаряче харчування, ми її повернемо. Наразі до гарячого харчування належить перша страва та гарнір”, – пояснює директорка.

Меню у їдальні насичене та різноманітне.

“Розробили 2-тижневе меню за пропозиціями Євгена Клопотенка. Вийшло дуже смачно. Обов’язково є ситне м’ясо. Стежили, аби не співпадали, наприклад, суп з макаронів і макарони, щоб не було тіста з тістом. Обов’язково є якась крупа – зварена у каші чи у супі. Мінімум крохмалю, а більше того, що дає можливість тримати енергію для мозку дитини”, – ділиться пані Ірина.

У результаті, якщо відкинути усю кількість безкоштовних, то вдень школа продає понад 80 платних обідів. Це для навчального закладу подібного типу – дуже багато.

ximg 0058 800x533.jpg.pagespeed.ic.FdGnzZlO0C

Окрім того, потурбувалися у їдальні також про посуд, столи та зовнішній вигляд.

“У нас повністю замінений посуд на новий люмінарівський: тарілки глибокі, на другу страву, чашки. Він дорожчий, але у плані бою – міцніший, а ще гарний, не щербатий та без різних зайвих зображень. Цього літа ми ще замінили 10 столів і 20 лавок, придбали нові умивальники. Оновили стелю та електрику силами своїх працівників”, – пояснює Ірина Вікторівна.

Грошей у їдальні немає.

“Наш бухгалтер окремо веде питання шкільних обідів. Все налаштовано таким чином, що гроші взагалі не заходять у їдальню. Бо я переконана, що там, де є гроші, не можна дотриматися норм гігієни. Гроші проходять виключно через бухгалтерію, так, як воно логічно і має бути. Діти ідуть до їдальні вже з оплаченими талончиками. Це важко, бо класному керівникові потрібно опитати дітей, зібрати гроші, занести у бухгалтерію, потім роздати талончики. Але зрештою ніхто не казав, що це має бути легко”, – додає директорка.

До чергових посилень карантину – готові

“Ми свідомо розуміємо, що цей рік буде важким. Налаштовуємося, що буде ще складнішим, ну або принаймні не легшим, ніж попередні карантинні роки. Працювати онлайн – вже уміємо. Так, багатьом учителям довелося не один раз вийти із зони свого комфорту. Бо так проводимо урок не лише для дітей, а на весь мікрорайон (сміється). Коли сидить дитина на онлайн-уроці, то я у камері бачу, що поряд і бабуся слухає, десь батько заглядає, десь мати складає щось у шафі. Такий урок важче провести, бо це вже не заняття за зачиненими дверима, тут щоб вийти не підготовленим, треба бути просто безумцем. Тож знаю, як усі готувалися та переживали”, – ділиться Ірина Якимчук.

Вона також додає, що передати знання онлайн не достатньо. Їх ще учні повинні бути спроможними отримати:

“У нас була одна дівчинка, яка не мала доступу до отримання знань. У неї не було ні телефону, ні ноутбуку. Для таких випадків ми облаштували окрему кімнату. Учениця просто приходила до школи і у тій кімнаті самостійно працювала та прослуховувала всі онлайн-уроки”.

Зараз у час активної вакцинації працівників шкіл активно моніторять за кількість щеплених.

“У нас в школі найвищий показник вакцинування. Станом на зараз 81,5 відсотка вакцинованих педпрацівників. Я особисто одна з перших щепилася. І коли хтось починає сперечатися про дієвість вакцини відповідаю – з видатними розробниками вакцин я сперечатися не буду.

Проте відстежування вакцинованих педагогів вважаю дурницею. Хіба школа може працювати тільки тоді, коли вакциновані вчителі? Коли нас закривали на карантини чи то ковідні, чи грипозні, ніхто ніколи не дивився на вчителів. Закривають школу тоді, коли починають масово хворіти діти. Якщо учні залишатимуться вдома через хвороби, а ми матимемо 80 відсотків вакциновано вчителів, то нас не закриють? Кого ми маємо вчити? Ця норма є абсолютно безпідставна.

З іншої сторони, яким чином я можу витребовувати у вчителів довідку про вакцинацію? Якби там не було, це їхнє особисте питання, їхнього власного здоров’я. Те, що у мене з вчителями нормальні товариські стосунки, не означає, що будь-хто з них не зможе сказати у відповідь – не твоє діло чи я вакцинована чи ні. Весь липень і серпень у нас щотижня збирають статистику по вакцинуванню педагогів та техпрацівників. Але ніхто не запитав – скільки у нас є вогнегасників, скільки є дезінфікуючих засобів. Так, у нас вони є, ми підготовлені, але цим чомусь ніхто не цікавиться”, – пояснює Ірина Вікторівна.

Планів і роботи ще багато

“Всі напевно чули жарт про збір грошей у школах чи садках на штори. Мене цей жарт зовсім не смішить. Ми взагалі цьогоріч на коридорах і у їдальні максимально їх прибрали. Особисто мені вони не подобаються, до того ж не виконують ніякої функції, а лише збирають пил. Тому цей жарт про штори у нашій школі вже навіть не актуальний”, – сміється пані Ірина.

ximg 0033 800x533.jpg.pagespeed.ic.BD4q BQNcA

Проте зізнається, що невирішених питань у школі ще вистачає.

“Кімната нашого харчоблоку потребує капітального ремонту. Але там такі об’єми, що ми самостійно не впораємося. Інакше б вже все зробили. Необхідно також замінити кухонні виробничі столи для обробки різних видів продуктів. За новими вимогами мусить також бути окремий столик для відходів. Але коли він коштує 4 тис. грн, то ми звичайно не можемо його собі дозволити. Але все з часом. Вірю, що ми це дотягнемо до вирішення”, – ділиться Ірина Вікторівна.

Важливим питанням не лише для Шепетівської загальноосвітньої школи №8, а й для більшості навчальних закладів міста, є встановлення протипожежної сигналізації. Вартість такої послуги коштує понад пів мільйона гривень. Але це питання безпеки, тому стоїть одним з найпріоритетніших.

“Паралельно плануємо оновлення спортивного залу. Ми вже замінювали лаги у підлозі, бо вони почали гнити. Поки що їх підремонтували власними силами. Але це на короткотривалий термін. З часом доведеться до цього повертатися. Ще треба замінити освітлення, але ми самі цього не зробимо, бо це висотні роботи”, – ділиться директорка школи.

Разом з цим Ірина Вікторівна вдячна за будь-яку підтримку та розуміння:

“Дякую депутатам попереднього і цього скликань, дякую Михайлу Полодюку та Віталію Бузилю за те, що чули і чуєте. Вдячна не просто за виділені при можливості гроші на вирішення проблем школи, а за те, що розуміють важливість цих питань. Дякую за терплячість у спілкуванні зі мною. А також дякую усім підприємцям, які сприяють, обслуговують і підказують, як отримати більше і якісніше за мінімальні бюджети”.

ximg 0042 800x533.jpg.pagespeed.ic.enVUgjZr2

Наразі Шепетівська загальноосвітня школа №8 з нетерпінням очікує 1-го вересня.

“Традиційно до нас прийдуть чотири категорії дітей: одні будуть нюняти, другі будуть куняти на уроках, треті буду гармидер робити по усій школі, а четверті – ще визначатимуться. Але ми з радістю чекаємо усіх, щоб кожному з них вже давати раду”, – з посмішкою зазначає на завершення розмови Ірина Якимчук, директорка Шепетівської загальноосвітньої школи №8.

Спілкувалася Марина ЛОЖКІНА для газети Шепетівський Вісник

Останнє редагування 31 серпня 2021, 16:24
0
репости
0
репости