Ізяславська громада проводжала в останню дорогу трьох своїх хранителів

Вже дванадцятий рік Україна веде боротьбу за право жити вільно, на своїй Богом даній землі. Колись ми вірили, що війна — це далеке минуле, яке ніколи не повториться. Але ворог прийшов знову — цинічний, підступний, переконаний, що наша земля може бути його. Бо багатьом із українців, на жаль, було «какая разница», якою мовою говорити, які пісні співати, в яку церкву ходити…

Та сьогодні ми знаємо — різниця є. І вона — у свободі, у гідності, у любові до своєї землі.

На передовій стоять ті, кому не всеодно. Ті, хто без вагань став між ворогом і своїм народом. Вони — обличчя мужності, совість нації, її броня й молитва. Вони — наші Герої. І, на жаль, кожен день війна забирає нові життя - цвіт нації…

Цими днями мешканці Ізяславщини живим коридором слави проводжали в останню путь трьох своїх хранителів:

• Віктора Володимировича Мазурця, 37-річного мешканця села Михля, солдата, стрільця-снайпера 8 штурмової роти 3 штурмового батальйону. Він загинув 19 жовтня 2025 року на Запоріжжі, виконуючи бойове завдання;
• Володимира Івановича Ляшука, 56-річного жителя села Топірчики, сержанта, стрільця 3 мотопіхотного відділення. Його голос востаннє почули рідні 6 листопада 2024 року. А далі — довгі дні чекання, болісна тиша й молитви. Лише результати ДНК-експертизи підтвердили страшну правду: воїн загинув у запеклих боях на Донеччині;
• Олександра Степановича Стельмашука, 44-річного мешканця села Радошівка, молодшого сержанта, командира стрілецького відділення. Його серце спинилося 26 жовтня 2025 року у стінах Головного військового госпіталю у Києві.

Троє чоловіків із українських сіл… Справжні чоловіки, котрі не били себе в груди, щось комусь доводячи, а без слів виконували свою надважку і небезпечну роботу – захищали Батьківщину від підступного окупанта. Наші земляки хотіли насолоджуватись своїм життям, жити поруч із рідними… Про щось мріяли, думали, надіялися… Та, на жаль, не судилось…

За наш спокій, мир в Україні вони заплатили найдорожчу ціну – своє життя, загинувши в ім’я Вітчизни, за кожного з нас. Життя наших Воїнів Світла мов спалах зірки на небі, яка освітила шлях до майбутньої Перемоги України. Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...

Провести трьох Воїнів Світла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, небайдужі мешканці громади. Під звуки Державного Гімну, під шелест прапорів і сльози матері-України Герої знайшли свій вічний спочинок на рідній землі, під синьо-жовтим стягом.

Як швидко згорають свічі наших оборонців... Але їхній вогонь не згасне — він житиме в серцях тих, хто пам’ятає. Бо пам’ять — це те, що не дозволить ворогу знищити.

Вічна шана та доземний уклін загиблим воїнам України.

Фото прощання з Віктором Мазурцем

Фото прощання з Володимиром Ляшуком

Фото прощання з Олександром Стельмашуком

Ізяславська міська рада