14 березня в Україні відзначають День українського добровольця — день людей, які без вагань стали на захист держави. Тих, хто не чекав наказу чи повістки, а просто зробив крок уперед, бо так підказувало серце. Серед них — і поліцейські. Люди, які у мирних містах щодня стоять на сторожі закону, а коли країна опинилася під загрозою, добровільно вирушили туди, де найбільше потрібні — на лінію зіткнення.
Один із них — старший сержант поліції відділу поліцейської діяльності №1 Шепетівського районного управління поліції Андрій Давидюк. Він відправився на фронт у складі зведеного батальйону Нацполіції «Захід», аби виконувати поставлені завдання із захисту рідної землі.
«Це було рішення, яке я прийняв усвідомлено. Кожен із нас розумів: у важкі для країни часи потрібно бути там, де ти найбільше потрібен», — говорить поліцейський.
Андрій з побратимами ніс службу на Сумщині та Донеччині. Служба в умовах війни вимагала не лише професійних навичок, а й великої витримки.
«Це щоденний ризик, відповідальність і постійна напруга. Однак, підтримка побратимів та розуміння важливості того, що робиш, допомагали долати труднощі. Ми були однією командою, підтримували один одного і знали, що робимо важливу справу», — згадує поліцейський.
Разом з тим, це була дуже сувора реальність, де кожен виїзд — це загроза життю.
«Ми стояли пліч-о-пліч із ЗСУ та виконували практично ті ж функції: здійснювали аеророзвідку, удари безпілотниками, вели ближні бої з ворогом тощо, — додає поліцейський. — На жаль, у тій ротації ми втратили наших побратимів».
Зараз Андрій Давидюк повернувся до служби у Полонському відділі поліцейської діяльності. Він переконаний: під час війни робота поліції — це не лише підтримання правопорядку, а й важлива частина загальної оборони країни.
Поліція Хмельницької області
