Олег Савчук народився 26 вересня 1993 року у місті Шепетівка в сім’ї робітників — Світлани Олексіївни та Олександра Васильовича. Він ріс поруч зі старшою сестрою Іриною, яка завжди була його першою подругою та підтримкою. Мама була йому прикладом мудрості та турботи, і він прагнув її захищати й радувати. З дитинства Олег вирізнявся добротою, уважністю та турботою про рідних, умів підтримати і розрадити в тяжку хвилину, ставши для сім’ї справжньою опорою і захисником.
У 2000 році Олег розпочав навчання у ЗОШ №1 міста Шепетівки та швидко проявив себе як здібний, цілеспрямований і наполегливий учень. Особливо любив спорт, віддавав перевагу легкій атлетиці, із захопленням тренувався і брав участь у змаганнях. Шкільні роки загартували його характер: у спорті він вчився не тільки перемагати, але й гідно приймати поразку.
У 2009 році закінчив школу й обрав для себе робітничу професію. Вступив до Шепетівського професійного ліцею та у 2012 році отримав спеціальність столяр-верстатник деревообробних верстатів. Проте юнак вирішив присвятити себе військовій службі.
У 2013 році Олег уклав контракт на службу в Збройних Силах України й був направлений до 80-ї десантно-штурмової бригади. З перших днів служби він показав себе як дисциплінований, відповідальний і відданий військовослужбовець. Побратими знали його як людину, яка вміє працювати над собою, вміє слухати і брати на себе відповідальність. До обов’язків ставився добросовісно, завжди виконував поставлені задачі якісно та проявляв при цьому розумну ініціативу.
У серпні 2014 року Олег брав участь у боях за Луганський аеропорт. 31 серпня під час потужного артилерійського обстрілу отримав поранення внаслідок розриву снаряду та потрапив у полон. 45 діб полону стали для нього важким випробуванням: він зазнав катувань і тиску, але залишився незламним. Повернувшись додому, продовжив жити й служити, несучи в серці і біль, і гордість за пройдений шлях.
У 2015 році Олег вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Навчався старанно, з великим бажанням опанувати нові знання та вдосконалювати професійну підготовку. У 2020 році закінчив університет, отримавши спеціальність магістра з телекомунікацій та радіотехніки й здобув звання офіцера тактичного рівня.
З 2020 року він продовжив військову службу в одній із частин міста, де проявив себе як грамотний офіцер, який умів організувати роботу й вести за собою інших. У 2022 році був прикомандирований до м. Полтави, а згодом відряджений на Запорізький напрямок, де виконував бойові завдання на посаді начальника вузла зв’язку.
За свою віддану службу Олег був нагороджений багатьма відзнаками та медалями: Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016), Відзнакою Президента України «За оборону України» (2022), медалями «За доблесну службу», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «Захиснику Вітчизни», «Майстерність, чесність, відвага».
Важливим і по-справжньому доленосним днем у житті Олега стала дата 14 жовтня, коли у 2014 році він був звільнений з полону і почалося нове життя, наповнене особливим сенсом. Саме цю дату він обрав для одруження з Вірою — дівчиною, яку знав ще з юнацьких років, коли вони разом навчалися в професійному ліцеї. У 2022 році доля знову подарувала їм зустріч. Олег і Віра усвідомили, що тепер їхні шляхи нерозривні, і почалася їхня спільна історія, сповнена надії та любові. Двох дітей Віри — доньку Світлану та сина Михайлика – Олег прийняв їх як рідних, дарував любов, турботу й ніжність. Він став їм справжнім батьком, людиною, яка завжди поруч і завжди підтримає. Родина була його найбільшою цінністю. Він дуже любив свою дружину, піклувався про маму, ніколи не забував про сестру Ірину, із теплотою ставився до племінників, яких обожнював і яким ніколи ні в чому не відмовляв.
У повсякденному житті Олег був дуже доброю й світлою людиною. Він мав романтичну натуру, умів дарувати радість і тепло, не любив скаржитися, усі труднощі носив у собі. Його поважали побратими, любили друзі, до нього тягнулися діти. Добре розумівся на техніці, мав золоті руки. Любив тварин, особливо котів, які відчували його добре серце й завжди тягнулися до нього. Мав ще один талант: дуже любив співати, особливо за кермом. У ці моменти він розкривався по-особливому, хоча завжди трохи соромився цього свого захоплення. Найбільшою його мрією було мати власну дитину й подарувати їй своє тепло та любов. Та життя обірвалося несподівано і трагічно.
27 вересня 2025 року, наступного дня після свого 32-го дня народження, Олег Савчук загинув від травм, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної аварії.
Олег прожив життя, сповнене мужності, любові й вірності. Він залишив після себе світлу пам’ять і приклад для наслідування. Його ім’я назавжди залишиться в серцях усіх, хто знав і любив цю надзвичайну людину.
Наче спалах обірвалось життя Олега. Ми поважаємо і завжди будемо пам’ятати відвагу та внесок Олега в захист нашої країни.
Герої не вмирають!
Шепетівська міська рада
