Його серце зупинилось у бою — там, де кожна мить варта вічності, де кожен воїн — легенда. Довгі місяці рідні не втрачали надії. Віра — була. Надія — жевріла. Молитви — не стихали. І тільки зараз, після результатів ДНК-експертизи, стало відомо: Сергій поліг у той день, коли востаннє сказав: «Я повернусь…». Його життєвий шлях обірвався на передовій. Але його ім’я вписане золотими літерами в літопис Ізяславщини. І в наші серця — навічно.
Війна – це коли дзвін меча заглушує голоси матерів. Коли життя переривається на півслові. Коли серце, сповнене любові до рідної землі, зупиняється, вибухом вирване з грудей… Ця страшна, жорстока війна, яка триває вже одинадцятий рік, забирає найрідніших... Тих, чия мужність — понад усе. Чия вірність Україні — безмежна. Чия любов до Батьківщини — сильніша за страх смерті.
Він обіцяв своїй матері повернутися додому…. Та, на жаль, повернувся, щоб навіки полягти у рідній землі… Поруч із своїм двоюрідним братом, старшим матросом Ярославом Пилипчуком, який також загинув, боронячи Україну. Двох братів єднала спільна кров, спільне дитинство, спільна любов до рідної землі. Тепер їх єднає і Вічність…
В останню дорогу Воїна Світла проводжали рідні, друзі, священнослужителі Української Православної Церкви, мешканці громади. Заупокійне богослужіння, військові почесті, рідні обличчя, сповнені болю — все це стало символом останнього прощання з Воїном Світла.
Хтось може прожити довге життя і залишити по собі лише тінь. А хтось проживає коротке, проте гідне життя, яке залишає глибокий слід у вдячних серцях поколінь. Таким був Сергій. Його ім’я — серед імен тих, хто творить нову історію України. Ціну цієї історії — ми знаємо.
Ізяславщина схиляє голову у глибокій жалобі разом із родиною Сергія. Ми дякуємо, шануємо, пам’ятаємо…
Ізяславська міська рада
