Розділ Події

У Ізяславській громаді протягом 10-ти днів у засвіти провели 6 захисників

Автор shepetivka.com.ua 26 травня 2024, 16:24

Чорне крило війни практично щомісяця торкається нашої України, зокрема Ізяславської громади. Травень, на жаль, не став винятком. Протягом десяти днів знову «живий» ланцюг, національна символіка та сльози дорогою, якою востаннє поверталися до рідного дому наших земляків - шестеро мужніх захисників України.

35-річний мешканець с.Більчин (Мислятинський округ), стрілець-оператор відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти, матрос Ковальський Олег Вікторович, загинув 10 травня під час захисту Батьківщини на Херсонщині;
43-річний ізяславчанин, стрілець-помічник гранатометника аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону, солдат Оніщук Ростислав Сергійович, загинув 26 квітня від рук окупантів на Луганщині;
55-річний житель села Топори, командир мінометного взводу роти вогневої підтримки, старший лейтенант Шуляк Володимир Васильович, поповнив лави небесного війська 11 травня на Донеччині;
39-річний старший солдат, старший стрілець-оператор механізованої роти механізованого батальйону Бродюк Анатолій Васильович (родом із Радошівського старостинського округу), у котрого 15 травня кривава російсько-українська війна забрала життя на Донеччині;
34-річний мешканець с.Покощівка, солдат-навідник Лінник Юрій Миколайович, чия зіронька душі 15 травня спалахнула на небі над Донеччиною;
42-річний ізяславчанин, солдат, стрілець-помічник гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Козак Валерій Михайлович, котрого наша громада втратила 15 травня на Харківщині.

Ось вона, ціна добрих ранків і спокійних днів тут у нас, на Ізяславщині. Ці хлопці – різні: молоді і старші, сімейні і неодружені, ніколи у своєму житті не бачили справжньої війни, жоден із них не хотів помирати - стали живим щитом, щоб не допустити того, що відбувається в Маріуполі, Чернігові, Херсонщині, у наші домівки. Ці хлопці і є ціною нашої з вами свободи.

Так, за кожним українським воїном-нашим земляком відбулось заупокійне богослужіння у місцевих храмах. «Вічна пам’ять, вічний покій» - злітали під куполи храмів слова заупокійної молитви, хвилюючо-бентежного молитвоспіву храмового хору, відлунюючись у душах людей, у мерехтінні свічок і свічечок: «Господи, Боже наш, прийми в Царство Небесне померлого, упокій його душу»... Відлунав сумний збройний салют за кожним вірним сином України, за дорогою дитиною, братом, товаришем, земляком… Рідна земля Ізяславщини прийняла тіла своїх воїнів під Гімн України.

Так, Герої не вмирають! Бо куля душі не вбива. Їх імена пам’ятають. Безсмертним є їхнє життя...

Проте скільки ще разів будемо оплакувати наших відважних героїв, скільки ще має проливатись невинна кров українців? Сльозами горю не зарадиш.

Тільки той, хто має гідність не на словах, а у душі, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти. Героями не народжуються, ними стають. Аби звершувати великі вчинки заради Батьківщини, своїх рідних та співвітчизників, не потрібна спеціальна освіта, поважний вік чи певний соціальний статус. Для цього необхідні лише віра в перемогу України над підступним окупантом та жертовність заради своїх рідних. Кожен із нас без винятку має оголосити воєнний стан у своїй душі. Кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним, і не перекладати свою роботу на інших. Лише так ми зможемо здобути довгоочікувану перемогу над російським рашизмом, лише так ми зможемо припинити втрачати наших Героїв сьогодення на полі бою.