Як припускають у громадській організації, ймовірно це зробив хтось із середовища Римо-католицької церкви в Україні або польської діаспори.
Камінний хрест розташовувався зі сходу біля пам'ятника-стовпа 1771 року. Невідомі особи встановили на підмурівку пам'ятника двомовну таблицю, українською і польською мовами. Довкола пам'ятника спорудили дерев'яного парканчика. Очевидно під час виконання цих робіт невідомим особам здалося, що камінний хрест буде затуляти їхню таблицю, тому хреста демонтували і викинули.
Те, що ми ще взагалі спостерігаємо камінного хреста, пов'язано з чималою вагою об'єкта, тому варвари не змогли далеко його відтягнути. Нині камінний хрест лежить у бур'янах приблизно в 10 м на захід від пам'ятника.
Товариство культурної спадщини "Заслав'є" ще в 2019 році зверталося до органу охорони культурної спадщини Хмельницька обласна державна адміністрація щодо взяття пам'ятника на облік. Але як завжди в чиновників щось не зрослося.
Історична довідка
В 1770-х роках у Михлі було вимурувано пам'ятного стовпа на вшанування видатної події повернення чудотворного образу Заславської Матері Божої, який перед тим тимчасово зберігався у монастирі отців Бернардинів у Ряшеві. В Михлі відбулася урочиста зустріч привезеної кінно ікони. З Михлі до заславського монастиря оо. Бернардинів чудотворний образ супроводжувала святкова процесія. В 1980-90-х роках кам'яну таблицю з інскрипцією про цю пам'ятну подію, що розміщена на стовпі, сильно ушкоджено вандалами. Відтак не є можливим відчитати більшу частину напису.
В 1867 коштом селянина Ієремії Бернадського зведено церкву Великомученика Дмитрія. Його ж коштом вимурувано пам'ятника з хрестом по дорозі до Заслава.
В 1881 році, коли вже діяла заборона на будівництво храмів в українському стилі, коштом Павла Стецюка, на Шляху, збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці, типової російської архітектури. В 1932 році ця церква втратила на своєму абрисі і була перетворена на клуб. Під час Другої світової війни церква відродилася і під різними юрисдикціями продовжувала діяти до початку 1960-х років. Згодом приміщення використовувано під спортивну залу середньої школи. Після здобуття Україною незалежності богослужіння у храмі поновлені.
У Михлі знаходився палацик князів Санґушків, під кінець XIX століття вже занепалий.
Станом на 1896 рік у селі було 140 дворів.
У 1906 році село Заславської волості Ізяславського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 4 верст, від волості 4. Дворів 156, мешканців 1331.
Протягом 1907–1917 років село у складі Заславського ключа Заславського майорату князів Санґушків.
За переписом 1911 року у Михлі нараховувалося 1378 жителів. Працювали папірня, гуральня, фабрика сукна, бровар, фабрика лікерів і одеколону, потужний водяний млин, два тартаки і шпалоріз.
Після окупації Заславщини більшовиками переважна більшість підприємств були знищені, а промисловість села зосереджено на первинній переробці лісових ресурсів. В 1930 році пройшла колективізація, під час якої, зокрема, «розкуркулено» родину заможних селян Клим'юків, їх позбавили майна і депортували до Сибіру. Засновано промисловий колгосп «Червоний лісовик».
Проте спротив українців окупантам не вдавалося зломити протягом тривалого часу. До 1936 року, не зважаючи на надзвичайну мілітарну насиченість прикордоння, боровся за свободу, родженець михельської Дубини, повстанський отаман Ґудзь (або Ґедзь).
Від 1933 розпочалася інтенсивна розробка пралісів Заславської пущі. Деревину, з новоствореного 23-го лісопильного заводу, у великих обсягах, щодня, відправлялося до Третього Рейху. Поставки припинено безпосередньо з початком німецько-радянської війни. Деревину доправляли до залізничної станції Славута вузькоколійкою прокладеною через ліс майже від села Лютарки.
Крім того не припиняли роботи обидва михельські тартаки.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Ізяславської міської громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ізяславського району, село увійшло до складу Шепетівського району.
