Іноді треба вміти цінувати те що маємо

Днями довелось робити пересадку в Шепетівці, і щоб не гаяти кілька годин часу на нудне чекання потяга, кращою ідеєю видалось пройтись по місту, яке можна вважати сусіднім до Бердичева та трохи схожим до нього за кількістю мешканців. 

Було це близько восьмої години вечора, і яким же здивуванням було побачити о такій порі людей, які на одній з центральних вулиць міста підмітали проїжджу частину та білили бордюри на ній, обкопували і білили дерева біля дороги. Вони були дуже несхожі на працівників якогось комунального підприємства – дві жінки, чоловік та хлопець років п’ятнадцяти. Робили все швидко і злагоджено, бо коли ми повертались через півгодини, ще чи не п’ятдесят метрів вулиці було підметено, обкопано і побілено. Десь біля дев’ятої вечора повантажили мітла і відра з вапном в старенький вантажний бус і поїхали…

Люди так працювали, що не хотілось їх ні на хвилину відволікати розпитуванням чому о такій порі і так швидко вони приводять до ладу вулицю Шепетівки. Скоріш за все, це міська рада уклала договір на утримання вулиці з приватними підприємцями, які й виконують його коли їм зручно.

У нас в Бердичеві це виглядає зовсім по-іншому. О дев’ятій годині ранку, в кращому випадку, на місце прибирання приїде одна чи дві вантажівки комунального підприємства, які стоять на балансі підприємства та на які списується газ, бензин, солярка, запчастини у неймовірних кількостях. В одній з них обов’язково приїде майстер (зазвичай жіночого роду), без якої десять працівників у жовтих жилетах, які приїдуть на місце на велосипедах чи прийдуть пішки, робити не почнуть, а якщо й почнуть, то куритимуть значно більше, ніж робитимуть. Десь з дванадцятої до чотирнадцятої активність працівників знизиться майже до нуля (бо ж обід) і близько шістнадцятої бригада почне збиратись з місця роботи.

Потім, на іншій вулиці Шепетівки на очі трапився плакат, який сповіщав про проведення наприкінці квітня «open air party», яке проводять спільно кілька шепетівських клубів, і чесно кажучи, тут довелось трохи позаздрити нашим сусідам, бо в Бердичеві крім комунальних днів міста, молоді чи ще чогось, гарних весняних чи літніх музичних заходів вже давно ніхто не організовував.

Ну і найбільшим здивуванням стало побачене в Шепетівці наприкінці нашої невеличкої прогулянки. Біля невеликого кіоску стояло багато людей з пустими п’яти та шестилітровими пляшками для води (думаєте, що нас, бердичівлян цим анітрішки не здивуєш?), які БЕЗКОШТОВНО набирали воду з бювету, встановленого шепетівським комунальним ВОДОКАНАЛОМ.

Написи на кіоску свідчили, що відповідальні працівники водоканалу регулярно беруть тут проби води та записують на листочку результати її аналізів. А люди, які звично набирали воду, розповіли, що таких безкоштовних кіосків, в яких встановлені спеціальні фільтри та насоси, які качають воду, коли натиснути кнопку, по місту є чи шість чи сім, по різних мікрорайонах міста.

Розповідати, як виглядає подібна ситуація в Бердичеві, думаю, непотрібно…

Якби депутати міської ради у нас хоч щось вирішували, можна було б порекомендувати їм з’їздити в Шепетівку та перейняти кращий досвід, прикладів якого, напевно при детальнішій екскурсії можна було б знайти значно більше, а так…