Розділ Суспільство

Як допомагали єврейській громаді Шепетівки в міжвоєнний період

Автор Мазурок Олена Дата27 березня 2021

Історія розвитку благодійності в Україні сягає своїм корінням ще давньоруського періоду. Відтоді опіка про бідних, утримання спеціальних будинків для нужденних, будівництво храмів і монастирів стало чи не найпершим обов’язком представників князівських династій і шляхетських родів на українських землях.

Сьогодні ж система благодійних організацій є досить розгалуженою і охоплює своєю діяльністю переважно усі сфери життєдіяльності українських громадян. Варто також зазначити, що осторонь проблем дитячих лікарень, хворих й самотніх пенсіонерів, незахищених верств населення, постраждалих у війні на Сході дітей не залишаються і міжнародні благодійні фонди. Їхня частка у фінансуванні надання благодійної допомоги в Україні станом на 2020 р. становила 62%.

Діяльність закордонних гуманітарних інституцій на території України також має свою історію. Однією із всесвітньовідомих організацій, що розгорнула широку мережу гуманітарної допомоги ще на теренах УСРР-УРСР у 20-х рр. минулого століття, був американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет «Джойнт» (англ. American Jewish Joint Distribution Committee, скорочено JDC). Це найбільша єврейська благодійна організація, створена у 1914 р. у Нью-Йорку. Мета її діяльності – допомога євреям, котрі потребують захисту і фінансової допомоги, по всій земній кулі за межами США.

Активізація «Джойнту» на теренах України звісно була спричинена важким матеріальним становищем сотень тисяч євреїв, які постраждали у Першій світовій, більшовицько-українській війнах (остання, як відомо, супроводжувалась єврейськими погромами) та в період голоду 1921‒1923 рр. Тут слід зауважити, що цим голодом були охоплені південні губернії УСРР, окремі округи Подільської, а також Північний Кавказ та Поволжя.

З огляду на те, що вище партійне керівництво республіки (як завжди!) не поспішало з офіційним визнанням голоду, перемовини про надання іноземними благодійними фондами допомоги голодуючим України завершились лише у січні 1922 р. Таке зволікання пояснюється тим, що радянська влада всіляко відмовлялася від співробітництва з національно орієнтованими інституціями.

Згідно з договором, допомога повинна була розподілятись серед голодуючого населення незалежно від їх національної приналежності шляхом направлення допомоги в райони, де євреї складали відчутну, а то й переважну більшість.

Яку допомогу отримували євреї Шепетівки

Однак представники «Джойнту» обходили обмеження допомагати лише регіонам, які постраждали від голоду. Як відомо, у Волинській губернії (як пам’ятаємо, сюди входила й Шепетівка до 1 серпня 1925 р.) згідно з переписом 1897 р. проживало близько 400 тис. євреїв (13% із загального населення губернії, у Шепетівці ж за цими даними мешкало 3880 євреїв, близько 48%).

З рапорту представника американського комітету «Джойнт» у Києві, Ковальського І.М., від 22 червня 1923 р. дізнаємось, що допомогу отримували і євреї Шепетівки. Згідно з ним, підсумовано наслідки єврейських погромів, що відбувались у місті в 1919 р. Зокрема, він зазначає, що було «організовано кухню для 250 дітей, [для такої ж кількості – прим. авт.] відкрито єврейську школу, найбіднішому населенню надано медичну й індивідуальну допомогу у вигляді одягу, взуття та продуктів харчування».

Записи також свідчать, що єврейська лікарня у Шепетівці, яка функціонувала до війни, через відсутність приміщень була закрита. А місцева лікарня у вир революційних подій 1917-1920-х рр. для євреїв була просто недоступною. У Шепетівці також не було й дитячих лікарень. У той час як більше 100 дітей потребувало термінової медичної допомоги.

Загалом за даними з рапорту дізнаємось, що внаслідок погромів «постраждало близько 100 єврейських сімей ... залишилось 40 вдів, 40 повних сиріт, 70 напівсиріт, 20 інвалідів. Близько 100 сімей біженців приїхали до Шепетівки з навколишніх сіл та міст Подільської, Київської, Катеринославської та Херсонської губерній, які втекли від погромів, голоду і хвороб. Більшість біженців ... є безробітними ремісниками».

Про економічний розвиток Шепетівки автор з оптимізмом згадує довоєнний період піднесення промислового виробництва:

«Свого часу Шепетівка була важливим торгівельним центром. Тут діяв цукровий завод, який давав заробіток 20 єврейським сім’ям і іншій групі підрядникам, які перевозили сировину із заводу до залізничної станції. Зактриття цього заводу позбавило усіх цих людей засобів існування [справді, у 1921 р. цукрокомбінат, із приходом більшовиків, не працював. У 1923 р. темпи виробництва цукру становили лише половину довоєнного рівня – прим. авт.]. Зараз у місті діє один паровий млин і дві пилорами, лише одна з яких функціонує».

Говорить Ковальський І.М. також про роль залізниці у соціально-економічному добробуту єврейських сімей. Однак вказує й на те, що внаслідок погромів Шепетівка як торгівельний центр втратила своє значення. Зі 100 магазинів, якими володіли євреї, працювало лише 20.

У своєму рапорті він звертається до керівництва комітету «Джойнт» з проханням відкрити тут дитячий будинок для 50 дітей-сиріт і напівсиріт, а також просить реконструювати загальноосвітню школу для 200 дітей. На ремонт приміщення, купівлю обладнання, одягу, взуття і канцтоварів Ковальський І.М. просить виділити 750 доларів одноразової субвенції та 250 доларів щомісячної.

Окрім цього, з метою забезпечення потреб у медичній сфері населення Шепетівки представник єврейської організації просить про виділення місцевій лікарні необхідних медикаментів та обладнання. Розмір щомісячної субвенції на побутові потреби і медикаменти, за його оцінками, мала становити 75 доларів.

Також Ковальський І.М. сміливо говорить і про потребу відкриття будинку для людей похилого віку, в якому можна було б розмістити щонайменше 40 осіб. Розмір субвенцій на ремонт приміщень, купівлю одягу та взуття, за його підрахунками, мав становити 400 доларів одноразово та 120 доларів щомісячно.

Отож, першочерговим напрямом діяльності американської організації «Джойнт» у Шепетівці було надання соціальної допомоги, передусім дітям-сиротам, напівсиротам, пристарілим та нужденним людям. Ця організація, як бачимо, не керувалася принципом допомагати «лише євреям», однак опікувалась, здебільшого, саме ними. А це, в свою чергу, призвело в подальшому до мобілізації єврейських осередків в національно-культурному та громадсько-політичному житті регіону.

Наукова співробітниця к.і.н. Мазурок Олена

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением