Субота, 13 лютого 2021 16:37

Громив нацистів у рідній Шепетівці Костянтин Болтромюк...

27 січня 1944 року розпочалася Рівненсько-Луцька наступальна операція І-го Українського фронту. Згідно неї радянське командування планувало вигнати нацистських загарбників з районів Рівне-Луцьк-Шепетівка.

На початку цієї операції ворог встиг зосередити в Шепетівці досить значні сили 96-у, 291-у піхотні та 7-у танкові дивізії. Крім польових військ тут зосередились есесівські та поліцейські підрозділи, а також батальйон, так званих «охоронних військ», солдатам якого було наказано стріляти в кожного, хто самовільно залишить передову.

Спочатку завдання оволодіти Шепетівкою і її важливим залізничним вузлом радянським командуванням покладалося лише на 148-у Чернігівську стрілецьку дивізію (командир генерал-майор Міщенко А.А.) і один полк 226-ї Глухівсько-Київської стрілецької дивізії (командир полковник Петренко В.Я.). Два танкові корпуси, виділені для 60-ї армії, в той час діяли в інших напрямках.

Усі найближчі населені пункти та околиці міста німці належно укріпили. У самій Шепетівці багатоповерхові будинки були підготовлені до оборони. Особливо було укріплено Будинок Червоної Армії і військове містечко.

https://slot-city.net/

27 січня, о 22 годині, розпочався штурм Шепетівки. Першою у місто увійшла 288-а армійська штрафна рота. Німці не чекали такого перебігу подій, і станом на п’яту годину ранку 288-а армійська штрафна рота та окремі підрозділи 654-го стрілецького полку закріпились у районі машино-тракторної станції та цукрового заводу. До самого світанку ці підрозділи вели перестрілку з німецькими військами, але активних бойових дій не проводили. Інші підрозділи 148-ї стрілецької дивізії у Шепетівку не увійшли, а залишилися на її північній околиці, в районі залізничного вузла.

До 10-ї години ранку 28 січня ворог особливої активності не виявляв. В місті в цей час знаходилися незначні піхотні підрозділи, а артилерійських і мінометних частин не було.

Німці, оговтавшись від нічного шоку, підтягнули укомплектовані резерви із Городища та Плесни та розпочали наступальні бойові дії. Посилюючи вогняну міць, вони шквальним вогнем почали тіснити підрозділи 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку, одночасно вражаючи шляхи підвозу боєприпасів. Розпочався жорстокий кровопролитний бій. Ворог, не рахуючись з великими втратами, уперто наступав на бойові порядки 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку.

Станом на 15 годину 28 січня підрозділи радянської армії були витіснені до північної околиці міста, у район залізничної станції. Проте тут ворога зустріли наші артилеристи, які своїм вогнем зупинили наступ, а залпи «Катюш» поставили крапку на наступі німців того дня.

На світанку 29 січня противник відкрив шквал вогню по передньому краю оборони 148-ї стрілецької дивізії, маючи за мету зламати її оборону. Проте через вогонь артилерії і «Катюш» німці змушені були відступити. Згодом протягом дня вони продовжували атакувати підрозділи 148-ї стрілецької дивізії, яка надійно тримала оборону на лінії залізничного вузла станції Шепетівка.

З 29 січня по 9 лютого бої мали місцеве значення.

Аналізуючи бої за визволення Шепетівки, військова рада 60-ї армії приймає рішення про зміну тактики удару по Шепетівці. Цього разу завдання визволити Шепетівку одержали всі три стрілецькі дивізії 18-го стрілецького корпусу (командир генерал-майор Афонін Іван Михайлович) – 148-а (командир генерал Міщенко Андрій Авксентійович), замість 322-ї стрілецької дивізії, яка зазнала значних втрат в боях за села Хролин, Травлин, Судилків, увели в бій 280-у (командир генерал-майор Голосов Дмитро Миколайович) і 351-у (командир генерал-майор Козик Омелян Васильович),частину сил 226-ї стрілецької дивізії (командир полковник Петренко Василь Якович) 23-го стрілецького корпусу. Пізніше командуючий 60-ї армії І.Д. Черняховський наказує 4-му гвардійському танковому корпусу (командир генерал-лейтенант Полубояров Павло Павлович), в складі якого були 12-а танкова бригада(ком. полковник Душак Микола Григорович), 13-а танкова бригада (ком. полковник Бауков Леонід Іванович), 14-а танкова бригада (ком. майор Петров Веніамін Іванович), 56-а танкова бригада (ком. полковник Новохатько Михайло Степанович), залишити частину сил під Любаром, а головними силами здійснити перехід у район Судилкова і розпочати підготовку до наступу на Шепетівку разом із частинами 18-го стрілецького корпусу. Також визволяли Шепетівку 1889-й самохідний гарматний полк (ком. підполковник Скорняков Іван Іванович), 37-й та 49-й окремі дивізіони бронепоїздів (ком. капітан Шевченко Данило Максимович та капітан Зайченко), І гв. Гарматна дивізія прориву (ком. генерал-майор Волчек Аркадій Миколайович) у складі: 2 гв. Габр (ком. полковник Телєгін Олексій Іванович), 3 гв. Лабр (ком. полковник Жагала Віктор Макарович), 98-й мінометний полк.(ком. полковник Хихонов Юхим Георгійович) та 5-й авіаційний авіаполк.

Змінена була й тактика наступу. Якщо раніше війська наступали прямо на Шепетівку, то зараз було поставлено завдання оточити противника в місті з усіх боків, а потім знищити його.

Штурм Шепетівки було призначено на 10 лютого 1944 року. Дев’ятого лютого частини 4-го танкового корпусу зайняли вихідні позиції: 13-й танковий батальйон – у районі с. Судилкова, 14-й танковий батальйон – у район с. Лозичного.

10 лютого о 9 годині 30 хвилин розпочалась артилерійська підготовка, яка тривала близько 30 хвилин, і війська пішли вперед. Об 11 годині зусиллями танкістів і десантників у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії оборону німців було прорвано поблизу північно-східної околиці міста, а також біля с. Судилків.

Опівдні танкісти вийшли в район МТС, де наштовхнулись на заміноване поле. Після його розмінування танки попрямували в центр міста. Німці посилили вогонь. Але маневруючи і стріляючи на ходу танкісти на великій швидкості проскочили через парк і вийшли в центр міста. Слідом за ними прорвались й інші танки.

Маючи намір зберегти частину своїх сил, німці почали виводити з міста залишки своїх військ, але це їм не вдалося. Танкісти у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії вийшли в район міського кладовища і перекрили шлях відступу на Городище. Підрозділи 148-ї стрілецької дивізії також вийшли в район цукрокомбінату і заблокували дорогу на Ізяслав. Отож гітлерівські війська потрапили в оточення. Німці спробували допомогти оточеним у Шепетівці військам. Проте усі їхні атаки було відбиті.

Другу половину дня 10 лютого і всю ніч 11 лютого на лінії фронту Плесна-Красносілка-Лозичне не вщухали бої. Закріпившись на цій лінії фронту, радянські війська перейшли до знищення німецького гарнізону, який опинився в оточенні. У Шепетівці розгорнулись жорстокі бої за кожну вулицю, за кожен будинок.

Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повністю очищена від нацистів. На вулицях міста ворог залишив 3180 трупів солдатів та офіцерів, було підбито 47 танків, в тому числі 12 самохідних гармат, захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів.

За успішні бої в Шепетівці дванадцятьом військовим частинам було присвоєно звання «Шепетівські». Але й радянські війська понесли великі втрати у цих боях. У чотирьох братських могилах сьогодні покоїться 1713 воїнів – визволителів.

Костянтин Болтромюк

В боях за наше рідне місто відзначився шепетівчанин Костянтин Болтромюк. Народився чоловік в червні 1924 року. Проживала сім’я на вулиці Залізничній. Навчався у залізничній середній школі №41(зараз старе приміщення школи №6).

У 1941 році Костянтин, після випускного балу, разом з іншими однокласниками йде на фронт. Після навчання у танковому училищі отримує звання молодшого лейтенанта. Був командиром танка Т-34 14-ї танкової бригади. У 1944 році наш земляк бере участь у боях за населені пункти Хмельниччини, у тому числі Шепетівки.

10 лютого 1944 року під час штурму Шепетівки «тридцятьчетвірка» Болтромюка, з півночі, однією з перших увірвалася в місто. Проїхавши переїзд вона потрапляє на вулицю Героїв Небесної Сотні в район школи №6. Далі танк молодшого лейтенанта Болтромюка попрямував в центр міста. Тут він зупиняється, очікуючи удар радянської артилерії. Після артпідготовки продовжується просування танка до вулиці Судилківської. Біля школи №3 Костянтин помітив гарматний розрахунок німців. Першим же снарядом він був знищений. Біля пом’ятої гармати лежало чотири трупи гітлерівців. Іншим снарядом було знищено німецьких кулеметників, які маскувалися біля трансформаторної будки.

Проїхавши кілька дворів, Костянтин Миронович зі своїм екіпажем виїхав на перехресток вулиць Судилківської, Героїв Небесної Сотні, В. Котика. В цьому місці його танк було пошкоджено снарядом німецької гармати. Частково було пошкоджено коробку передач. Включивши задню передачу екіпаж заїхав у двір. Біля нього танкісти помітили німецьку зенітну установку «Бофорс», яку тут же зім’яли гусеницями танка.

Через деякий час вони знову виїжджають на Судилківську, де знищують 75-ти міліметрову гармату з обслугою. Згодом танк нашого земляка отримує ще два пошкодження. Втім екіпаж не залишив поля бою.
11 лютого, коли вже стихли бої в Шепетівці, Костянтин таки дістався своєї домівки. Ввечері 11 лютого він під’їхав до будинку, що знаходився на вулиці Залізничній, в якому до війни мешкали його батьки. На жаль, не пощастило їх побачити: вони переховувалися за містом, у лісі.

Пізніше Костянтин Миронович брав участь у боях на Тернопільщині, в Польщі - за міста Лацке-Вельке, Краків та Катовіце, в Німеччині - за міста Берлін та Дрезден. Закінчив війну в Празі.

Наш земляк був зразковим стрільцем, в боях знищив до десяти німецьких танків. Нагороджений чотирма бойовими орденами – орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Вітчизняної війни ІІ степеня.

Після закінчення війни, Костянтин Болтромюк продовжував службу в танкових військах. Про нього згадує його товариш по службі Микола Борисов: «З Костею ми воювали до кінця війни. Згодом, до червня 1947 року служили в одному батальйоні. Він був взводним. Ми постійно змагалися. То мій, то його взвод поперемінно утримували 1-е і 2-е місце. Костя був високий, спортивний хлопець. Але характер в нього був запальний і іноді він був нестриманий. Але ми жили в одній кімнаті і добре товаришували». Згодом Костянтин Болтромюк залишає службу в армії. Їде на станцію П’ятихатки, де працює машиністом. За самовіддану працю отримав високу нагороду – орден Трудового Червоного Прапора.

Помер Костянтин Миронович 5 квітня 1993 року. Похований в м. П’ятихатка Дніпропетровської області.

Науковий співробітник Музею пропаганди Лукашук Олександр

Відео

Останнє редагування Субота, 13 лютого 2021 16:54
Адміністратор

Адміністратор сайту Шепетівки

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением