Побратими із 90 батальйону « кіборгів», в якому служив Ярослав, щороку приїжджають у Шепетівку на його могилу, щоб вклонитись та згадати побратима, розділити горе батьків. Всім він запам’ятався добрим, щирим, готовим допомогти та підтримати в любу хвилину, вражала його добра та щира посмішка, замріяні світлі очі… Цієї весни 22 березня Ярославу Кревогубцю було б 30 років. Його вітали б рідні, друзі… Не судилось.
Веселкова райдуга життя Ярослава коротка, промені його доброти, оптимізму живуть у серцях та спогадах рідних, друзів, побратимів: « Син для мене найкращий. Він любив життя, спішив жити. Завжди був патріотом. Думав про інших, цінував друзів, побратимів по службі. Під час відпустки я просила його полікуватись у госпіталі. « Я не можу підвести побратимів, їх із-за мене не відпустять у відпустку, а в них сім’ї, діти. Я мушу їхати...», - така була відповідь сина. Не допомогли ні материнські сльози, ні вмовляння. Сниться мені син живим, усміхненим…» - мама Світлана Іванівна.
«Втрата сина – страшне горе. Та, я горджусь, що він був «кіборгом», хорошим солдатом, надійним другом. Повагу побратимів до Ярика підтверджує і те, що на річницю загибелі сина приїхали « кіборги» з усієї України. Їхня свята пам’ять про сина підтримує нас…» - батько Іван Дем’янович.
«Я дружив з Яриком з першого класу. Він був вірним, надійним другом. Всі щасливі події в моєму житті пов’язані з ним – на весіллі був старшим боярином, хрестив сина Іллю. Іллі вже 7 років, він дуже любив хрещеного, часто його згадує. Ярослав вмів найти спільну мову з усіма: із дітьми, із людьми старшого віку, він любив людей. «Я вас всіх люблю. Я повернусь…», - це останні слова друга моїй родині» - згадує друг Едуард Кирилюк.
Людмила Валентинівна, класний керівник: «Щирий, веселий, завжди готовий прийти на допомогу. Надійний, ніколи не підводив. Брав участь у всіх масових заходах, які проводив клас. У старших класах був діджеєм на дискотеках. Після школи із Поліщуком Віталієм приходили до мене в гості, розповідали про свої плани на майбутнє…»
Громик Тарас Вікторович, друг Ярослава розповідає: «Навколо Ярослава завжди було багато друзів. Він любив і цінував кожного, вмів підтримати словом і ділом. Разом святкували дні народження, Новий рік – Ярик був у центрі жартів, веселих розіграшів. Завжди усміхнений, навіть, коли були тривожні моменти в житті – тримався, не любив скаржитись, виховував у собі силу волі. Займався спортом, хотів бути військовим, цікавився фільмами на військову тематику, вивчав зброю, вмів зі школи влучно стріляти. А ще, ми з ним любили пофілософствувати про зміст життя…»
Надія Дмитрієва, староста групи в технікумі згадує: «Ярослав був позитивною людиною. Щоб не трапилось – ніколи ні на кого не ображався. А ще, я його назвала б людиною – пригодою, бо життя Ярика було активним, наповненим різними кумедними історіями. Він радів кожному прожитому дню. Я згадую Ярослава завжди з посмішкою, а в серці – сум, а ще гордість – наш Ярослав –герой…»
Всі, хто знав Ярослава і кому не байдужа пам’ять про нього, можуть поділитися спогадами про цю чудову людину. Спогади зберігаються в краєзнавчому відділі музею М. Островського. Це є історія, яка житиме вічно.
