Її називають “залізною леді” російської політики, відданою соратницею Володимира Путіна і одним із символів кремлівського режиму. Вона народилася в Шепетівці але стала частиною найближчого оточення диктатора, виправдовує війну і перебуває під санкціями більшості цивілізованих країн. Її кар’єрний шлях — це суміш амбіцій, кулуарних ігор, скандалів і вміння адаптуватися до будь-якої влади. Мова, звісно, про Валентину Іванівну Матвієнко, яку у Шепетівці воліють згадувати лише як в цій новині.
Дитинство в українській провінції
Валентина Іванівна з’явилася на світ 7 квітня 1949 року в місті Шепетівка на Хмельниччині. Родина була звичайною: батько Іван, мати Феодосія, дві сестри — Лідія та Зінаїда. Коли Валя була ще дівчинкою, батько помер, і всі турботи про дітей лягли на плечі матері.
У 1952 році сім’я на певний час перебралася до Росії, але згодом повернулася в Україну та оселилася у Черкасах. Там пройшли її шкільні роки. Вчилася вона блискуче — закінчила школу зі срібною медаллю, а потім вступила до Черкаського медичного училища. У 1967 році отримала диплом фельдшера з відзнакою і вже тоді віддавала частину стипендії матері, щоб допомогти утримувати сім’ю.
З медицини — в політику
Після училища Валентина вирушила до Ленінграда, де вступила до хіміко-фармацевтичного інституту. Тут, на п’ятому курсі, вона вийшла заміж за майбутнього полковника медичної служби Володимира Матвієнка.

Диплом провізора вона отримала у 1972 році, але працювати за спеціальністю довго не стала.
Кар’єрний поворот був різким: замість лікарні — райком комсомолу. Починала з посади завідувачки сектору учнівської молоді, але дуже швидко зросла до секретаря райкому, а потім і першого секретаря обласного комітету ВЛКСМ. Її амбітність, уміння організовувати масові заходи і впевненість у собі зробили її помітною фігурою серед партійної молоді Ленінграда.
“Валька-стакан” та інші прізвиська
Про 1980-ті роки у житті Матвієнко ходить чимало легенд. Відомо, що саме тоді вона заробила своє найвідоміше прізвисько — “Валька-стакан” (або “Валька-склянка”).
Партійні з’їзди та кулуарні зустрічі у ті роки часто були схожі на застілля, де більшість учасників були чоловіками. Щоб “бути своєю” та не випадати з колективу, Валентина пила на рівних з колегами, іноді з гранованих склянок, що для жінки у політиці тих часів було явищем майже екзотичним.
Існували й інші чутки — про інтимні зв’язки з впливовими покровителями, які допомагали їй у кар’єрі. У кулуарах за нею закріпили ще кілька пікантних кличок — “Валька-диван” і “Валька-червоні труси”.
Сама вона згодом у публічній розмові лише пожартувала:
“Стакана не пам’ятаю, було півстакана. А у вас не було?”
Від партійної номенклатури до путінської верхівки
У 1984 році Валентина стала першим секретарем Червоногвардійського райкому КПРС, згодом закінчила Академію суспільних наук при ЦК партії та отримала місце у Верховній Раді СРСР, очолюючи комітет у справах жінок.
Після розпаду СРСР вона без проблем інтегрувалася в нову російську політичну систему. Працювала в МЗС, представляла Росію в Греції та на Мальті, була заступницею голови уряду РФ, а у 2003 році стала губернатором Санкт-Петербурга. На цій посаді залишалася до 2011 року, після чого очолила Раду Федерації — другий за значенням орган державної влади після Держдуми.
Соратниця Путіна та “законодавець” війни
Свою відданість кремлівському курсу Матвієнко неодноразово демонструвала публічно. У 2014 році саме вона організувала екстрене засідання Ради Федерації, яке дало Володимиру Путіну юридичний дозвіл на введення російських військ в Україну. Вона відкрито підтримала “референдум” у Криму та його анексію.
У 2022 році голосувала за “приєднання” окупованих частин Донбасу, Херсонської та Запорізької областей до РФ. За це опинилася під санкціями ЄС, США, Канади, Австралії, Швейцарії, Японії та, звісно, України. У 2024 році Служба безпеки України офіційно оголосила їй підозру у сприянні війні та поширенні фейків про українську армію.
Сім’я та гучні скандали
З чоловіком Володимиром Матвієнком вона прожила 45 років. Він усе життя працював у військово-медичній академії, мав звання полковника медичної служби. Помер у 2018 році після інсульту, похований у Нікольському некрополі Олександро-Невської лаври. Кажуть, останні роки життя провів у самоті, покинутий дружиною, яка мешкала в Москві.

Їхній єдиний син, Сергій Матвієнко, народився у 1973 році. З юності він був представником “золотої молоді” та вже у 19 років став доларовим мультимільйонером. Двічі був одружений — спершу зі співачкою Зарою, потім з аспіранткою Юлією Зайцевою, має доньку Аріну.
Сергій неодноразово фігурував у кримінальних історіях — від бійок до наркоскандалів. Журналісти стверджували, що мати постачала йому “якісні” наркотики, аби він не вживав небезпечні підробки.
У 2022 році він потрапив під санкції США, Канади та Японії. Родина володіє віллою в італійському місті Пезаро вартістю близько 10 мільйонів євро.
Політичний стиль і репутація
Матвієнко — майстерка кулуарних домовленостей. Вона рідко робить гучні емоційні заяви, але завжди стоїть на позиції Кремля. За роки роботи вибудувала імідж “жінки, яка вміє домовлятися”, але в Україні її ім’я стало синонімом зради та колабораціонізму.
Її історія — це приклад того, як людина з провінційного містечка може стати частиною "політичної еліти", заплативши за це власною репутацією і зв’язком з батьківщиною.
Шлях Валентини Матвієнко вражає швидкістю і масштабом. Але ця кар’єра стала можливою завдяки вмінню беззастережно служити будь-якій системі, яка гарантує владу. Сьогодні вона — не просто високопоставлений чиновник, а символ того, як особисті амбіції можуть стати на службу авторитарному режиму, навіть якщо цей режим воює з твоєю Батьківщиною.