Знищені палаци, спалені архіви та розібрані вежі: хроніка руйнації 1920-х років
Під час обстеження Волині та Поділля Данило Щербаківський зафіксував масові факти вандалізму й нищення історичної спадщини, спричинені наслідками воєнних дій, так званим «кладошукацтвом» та рішеннями тогочасної місцевої влади:
- Ізяслав: у 1925 році на цеглу розібрали рідкісну вежу XVII століття монастирського комплексу отців бернардинів, а у 1926 році — ціле крило торгових рядів XVIII століття разом із бароковим будинком ратуші. Окрім того, був розграбований та спалений палац Санґушків у Клемівці;
- Шепетівка та Шепетівщина: у 1923 році в Шепетівці повністю знесли старовинні торгові ряди ради створення скверу. У селі Ровок весною 1926 року місцеві юнаки спалили дерев'яні різьблені статуї XVIII століття з церковного іконостасу, а у селі Добринь в'язні, яких утримували на дзвіниці, скурили на цигарки церковний архів разом із давнім рукописним Євангелієм;
- Ганнопіль та Кривин: у Ганнополі за наказом місцевих органів влади на цеглу розібрали рештки палацу графів Яблоновських із так званою «коронною залою», а в Кривині у липні 1926 року знищили величезний двоповерховий палац із баштою та портиком;
- Славута: науковець згадував про зруйнований ще у 1917 році палац князів Санґушків, коштовні речі з якого селяни згодом повикидали у річку, боячись переслідувань.
Крик душі, трагічний фінал та викреслене ім'я
Одразу після повернення до Києва Щербаківський виголосив доповідь про кричущий стан пам’яток на пленумі Всеукраїнського археологічного комітету та ініціював звернення до влади. Вченого турбувало те, що місцева влада без погоджень продає пам'ятки на цеглу чи паливо, замість того щоб пристосовувати їх під школи, лікарні чи санаторії.
Його стаття «Культурні цінності в небезпеці» була опублікована на початку 1927 року і стала безпрецедентним актом протесту проти нищення української ідентичності. Однак, усвідомлюючи безсилля зупинити молох радянської бюрократії та нищення культури, 7 липня 1927 року Данило Щербаківський покінчив життя самогубством. За висловом Михайла Грушевського, це була «остання форма протесту» видатного дослідника.
У 1934 році радянська влада зрівняла з землею могилу Щербаківського біля Успенського собору Києво-Печерської лаври, а посилання на його праці опинилися під суворою забороною на десятиліття.
«Сум і жах бере від думок, скільки попсовано, загинуло й скільки ще має загинути пам'яток минулого в такому багатому на минуле краї, як Україна. Ще декілька років такої руйнації культурних пам'яток — і по деяких районах не буде чого ні студіювати, ні охороняти», — зазначав у 1926 році Данило Щербаківський.
