Загальне становище в Україні особливо загострилося влітку 1942 року. Німці заходилися насильно стягати річні норми натуропоставок та посилювати облави на працездатних людей для вивезення їх в Німеччину. На ультиматум Головної Команди УПА німці, річ ясна, не звернули жодної уваги. Навпаки, вони вирішили ще більше грабувати населення, ще більше висилати робочу силу до Німеччини, а всякий спротив безоглядно поборювати всіма можливими засобами. Далі продовжувалися полювання на людей і масові репресії з нищенням цілих осель та варварським вистрілюванням всього населення.

Переглядаючи інтернет ресурси, я знайшов як на мене досить актульну для сучасності проблему, це проблема сквернослів'я. Читачеві стає зрозуміло, що мова героїв буде максимально наближеною до найгірших зразків вуличного жаргону і настільки ж віддаленою від літературної мови. У цьому випадку кіно, як відображення реального життя, виявляється болюче-реалістичним. Справді, на наших вулицях щодень більшає нецензурщини. Вона виходить за стіни окремих квартир, перестає бути ознакою низького соціального статусу чи недостатнього виховання. Матюк стає (на превеликий жаль) частиною щоденного лексикону все більшої кількості наших співгромадян. Ми вже не дивуємося і не обурюємося, коли матюкається сп’янілий чоловік, але ж не менш „майстерно“ почали висловлюватися…

Початок інтерв'ю ви можете прочитати тут http://shepetivka.km.ua/statti/kultura/item/404-illya-dik-na-tantspoli-bilshe-divchat-persha-chastina.html