І як би ми не ставилися до історії по-різному, не можна замовчувати певних історичних фактів.
У той час, коли проходили криваві репресії, вбивства українців, конфіскації 1921-1923 років, у результаті яких голодною смертю померло близько 5 мільйонів людей, неупереджений молодий читач не може співчувати Павлу Корчагіну - герою роману Миколи Островського "Як гартувалась сталь" у його ворожості до власної держави, зображенні подій визвольних змагань 1917-1920 років настільки неправдивими і карикатурними, в тому числі називаючи бійців УНР, бандитами, антисемітами-погромщиками, а Петлюру Іудою. Сьогодні ми є вже твердо переконані в тому, що такі описи подій є фальсифікаторськими.
Нині відомо, що в ряді містечок, в тому числі у Шепетівці діяли більшовицькі спецагенти, які підбурювали населення здійснювати єврейські погроми. Про один із таких випадків йшлося у телеграмі Симона Петлюри від 8 червня 1919р:
Після вступу українського війська, козаками був заарештований робітник, який підбурював козаків здійснювати єврейський погром. Наказую провокаторів розстрілювати, повідомивши про це населення.Нам, шепетівчанам, дійсно важко погодитись з тим, що особа, перед якою схиляли голову, вчились у неї високих моральних принципів у чомусь виявилась неправою і за це сьогодні не потрібна у часі. Так, ми і сьогодні поважаємо його за мужність жити в нестерпних умовах, але це не означає поділяння його поглядів. Тим паче, що живемо у непростий час, коли дуже важливо не втратити орієнтири, не втратити надбань наших предків, які виховувались у законах найвищої моралі. Саме останні події в Україні, змушують кожного задуматись над тим, що на сьогодні найголовніше і це залежить від того, наскільки вірно побудована наша система цінностей. Багато разів протягом життя нам потрібно знову і знову робити переоцінку і вносити зміни у вироблену нами систему цінностей. Адже залежно від обставин і місця, від ставлення людей часто знецінюються те, що ще вчора ми вважали мало не найбільшою цінністю у нашому житті.
І якщо багатьом попереднім поколінням необхідний був Микола Островський в обов'язковому порядку і на його прикладі намагалися виховувати підростаючі покоління "радянських громадян", то нове покоління має інші ідеали.
У вересні 2014 року в музеї Миколи Островського було проведено круглий стіл, на якому розпочали обговорення важливої теми для нашого міста: яким має бути музей Островського?
Пропозиції були різні: від музею дослідження Поведено-Східної Волині до музею в контексті засудження комуністичної ідеології. Адже злочини комунізму були самими жорстокими. Комуністична ідеологія, як ті жорна, перемолола не одне життя, в тому числі і життя Миколи Островського. На нашу думку було необхідно міняти експозицію музею, осучаснити, наповнити сучасним змістом.
Приміщення музею є одним з прикладів радянського модернізму, яких є небагато в Україні, сам музей занесений в Каталог музеїв світу як унікальний архітектурний памятник, тому і відповідальність збереження його поза сумнівом. Необхідно лише надати йому нове життя з повноцінним змістом. Сама експозиція цікава і сьогодні, вона будується на символах. Куби вибудовані на кожний часовий період радянської доби. Звичайно, ми не можемо сьогодні, наприклад, термін "громадянська війна" застосовувати щодо подій 1917-1920 років як війну між "червоними" та "білими". В Україні ж на першому плані була боротьба українського народу за самостійну Українську державу. Тобто необхідно відобразити в експозиції нове бачення крізь призму правдивої української історії.
Чому згадались жорна, бо була й така пропозиція назви музею: "Жорна комунізму", але як на мене краще "Жорна часу", де відображалась епоха радянської доби, де трагедія однієї людини - Миколи Островського і мільйонів інших українців, їх долі, розглядались крізь жорна часу.
Сучасність несе нові виклики і потребує оновлення. Проведення декомунізації є нелегким завданням. Ми повинні цілком усвідомлювати свою відповідальність, щоб не допускати помилок у майбутньому. Це не просто зміна вивісок, це глибинне усвідомлення того, що необхідно позбутись тих більшовицьких помий, в яких ми товчемось вже чверть століття. Це ж ясно, як білий день, хто гальмує процес декомунізації. Але ж проблема й в тому, що для більшості мешканців міста теж необхідно пояснювати, що певним політичним силам вигідно законсервовувати комуністичну спадщину. Але є такі люди, що ще не зовсім розібралися в усіх аспектах. Не можливо ж допустити, що усі є з совковим мисленням. Неможливо збудувати нове на старому, прогнилому фундаменті. Прикро, що навіть ті, кому призначено виконувати завдання по виконанню декомунізаційних Законів, деякі наші депутати захищають комуністичні назви. Творці законів мабуть передбачали такі обставини і тому не залишили жодних вийнятків у тому, щоб можна було дискутувати. Не може бути предметом обговорення "перейменувати, чи не перейменувати" назву, що повязана із пропагандою тоталітарного режиму.
Ані збори громадськості, ані орган місцевого самоврядування не може своїм рішенням таку назву залишити. Це буде порушенням Закону. А від так - відповідальність згідно з чинним Законом. Якщо міська рада не виконає вимоги Закону - перейменовувати буде облдержадмінстрація. Тому необхідно усім небайдужим мешканцям міста долучитися до перейменування вулиць та музею.
Без відновлення історичної правди ми завжди будемо відчувати тягар минулого, невиконаний обовязок перед мільйонами невинно убитих українців.
Наступний 2017-й проголошено Роком Української революції 1917-1921 років. Чи зможемо спокійно жити, коли ні разу в місті не пошанували борців за волю України, лицарів Січових Стрільців, воїнів Армії УНР, будівничих української армії - Симона Петлюру, Євгена Коновальця, які тісно пов'язані з історією нашого краю. Чи й надалі житимо за старими догмами?
Островська Галина Андріївна - голова шепетівського товариства "Просвіта"
