Історію піхотинця 2-го механізованого батальйону оприлюднили у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, де проходить службу наш земляк.
Від розведення кролів до окопів Часового Яру
До великої війни Сергій був звичайною цивільною людиною. Родом із містечка Білогір'я на Шепетівщині, він працював будівельником і мав хобі для душі — розводив кролів. У лави Збройних Сил України потрапив у листопаді 2024 року, ставши звичайним солдатом-піхотинцем у легендарній "Королівській" бригаді.
Позиція "Криниця": Побут на межі виживання
Сергій обороняв одну з передових позицій у Часовому Яру. Позиція, де Сергій провів майже рік, була невеликою землянкою розміром приблизно два на чотири метри.
Увесь цей час боєць разом із побратимами облаштовував її, щоб вижити під постійними обстрілами. Сергій розповідає, як вони використовували навіть трофейні російські бронежилети, щоб закладати входи до бліндажа для захисту від осколків.
Зима стала особливим випробуванням. Щоб зігрітися, встановили буржуйку, дим від якої виводили через довгу систему труб у густі чагарники, аби ворожі дрони не зафіксували тепловий слід.
"Без буржуйки в землі нереально — все продувається, стоїш на спостереженні дві години і просто дубенієш", — згадує воїн.
Ближні бої та трофейне забезпечення
Сергій став справжнім жахом для ворожої піхоти. Більшість його боїв відбувалися на надзвичайно близьких дистанціях — від 20 до 25 метрів. Він навмисно підпускав окупантів ближче, щоб бити напевно. Загалом за час ротації на цій позиції було знищено близько 30 загарбників, 23 з яких — особисто Сергієм.
Під час одного зі штурмів до позиції наблизилися дев’ятеро окупантів. Двох Сергій знищив впритул. Ще сімох - ліквідував у взаємодії з побратимами.
«Спочатку тіла противника складав біля позиції. Потім стало занадто багато - почав прикопувати. Щоб противник по скупченню своїх загиблих не зрозумів, де я сиджу», - говорить Сергій.
Цікавим фактом є те, що значну частину забезпечення — від зброї та боєприпасів до сигарет і продуктів — "постачав" сам ворог. Сергій використовував трофейний автомат АК-12, оскільки його власна зброя з часом почала виходити з ладу від інтенсивної роботи. Росіяни, йдучи на штурм, приносили з собою все необхідне: газові балони, спальники, консерви та навіть мишоловки, які стали дуже доречними у бліндажі.
Полонені та мотивація ворога
За час перебування на позиції Сергій взяв у полон 6 окупантів. Він розповідає, що "світлі думки" в голову ворога приходять зазвичай після поранення або коли вони розуміють, що опинилися у пастці. Більшість полонених розповідали стандартні історії: "не хотів воювати", "маю кредит", "обіцяли, що буду в тилу".
Проте, як зазначає Сергій, попри ці слова, кожен із них тримав у руках зброю і стріляв у бік українських захисників.
Трагедія та вихід із позиції
Найважчий період настав наприкінці січня. Внаслідок удару ворожого FPV-дрона загинув побратим Сергія, з яким він провів пліч-о-пліч майже рік. Сергій залишився на позиції один. Коли стало зрозуміло, що велика група противника намагається оточити та захопити точку, надійшов наказ на відхід.
Сергій виходив під покровом ночі, намагаючись не наступити на міни та уникнути скидів із дронів. Через тривале перебування у сирих і холодних умовах ноги бійця майже відмовили, але він зміг дістатися до своїх. Тіла загиблих побратимів, на жаль, забрати не вдалося через надвисоку небезпеку та щільний вогонь ворога.
Визнання: Нагорода №001
За свій неймовірний подвиг Сергій Кирницький був представлений до найвищої державної нагороди. Він став першим в історії бригади, хто отримав спеціальну відзнаку під номером 001, затверджену Головнокомандувачем ЗСУ. Сам Сергій ставиться до цього скромно:
"Я не думав про медалі. Моєю єдиною мотивацією було вижити та побачити рідних".
Послання тилу
Сьогодні Сергій проходить лікування та реабілітацію в шпиталі. Його головне звернення до тих, хто в тилу — не давати задню і цінувати кожну хвилину життя.
"Це наша земля, і ми не маємо права її віддавати. Ми тут стоїмо, щоб вони не прийшли до вас додому", — підсумовує герой.
