Олег Рудніцький народився 20 липня 1977 року в селі Богуславка (Приморський край). Коли хлопчику було лише два роки він переїхав до бабусі та тітки до Шепетівки — міста, з яким відтоді було пов’язане все його життя.
Тут він пішов до першого класу загальноосвітньої школи №1 (нині — гімназія №1). Олег був здібним та допитливим учнем: особливо цікавився точними науками — математикою, геометрією та кресленням, мав чудову пам’ять, захоплювався історією і літературою та дуже багато читав. Після дев’ятого класу продовжив навчання у вечірній школі.
У 1996 році Олег Миколайович пройшов строкову службу. Вже тоді він зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний та ввічливий, для якого дисципліна і тактовність були невід’ємними рисами характеру.
Після армії Олег здобув професію електрогазозварювальника у ПТУ №20 (нині — професійний ліцей). Свій трудовий шлях розпочав на місцевому заводі культиваторів. Саме у Шепетівці він зустрів кохання свого життя — Юлію, яка стала його вірною супутницею. У 2001 році пара побралася. Певний час родина проживала у Славуті, де Олег працював на комбінаті «Будфарфор», проте у 2007 році вони повернулися до рідного міста.
Разом із дружиною виховували двох дітей: доньку Анастасію та сина Артема. Олег Миколайович працював у «Сварог-Вест Груп» та «Шепетівському райавтодорі», а згодом став майстром-на-всі-руки, виконуючи газозварювальні роботи на замовлення. Його металеві вироби — від воріт до предметів інтер’єру — ставали окрасою багатьох домівок.
Для Олега Миколайовича сім’я завжди була на першому місці. Справжній господар і чуйний батько, він вчив дітей чесності та сили власним прикладом, завжди знаходячи час для підтримки. Його любов проявлялася не у словах, а у вчинках, відповідальності та бажанні захистити спокій близьких.
Дружина Юлія згадує його як надзвичайно добру, щиру та лагідну людину. Олег мав рідкісний хист відчувати рідних без зайвих слів і завжди був готовий відкласти власні справи, щоб прийти на допомогу друзям. Його життя було щоденним вибором на користь доброти, справедливості та турботи про тих, кого він любив.
Найбільшою цінністю для нього були діти — заради їхнього щастя він не шкодував нічого. Олег Миколайович виховував їх власним прикладом, прищеплюючи працьовитість і самостійність. У житті та спілкуванні він був безкомпромісним щодо несправедливості та брехні, залишаючись для сина й доньки непохитною опорою та мудрим порадником.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олег Рудніцький не залишився осторонь: спочатку вступив до місцевої «Самооборони», чергував на блокпостах та допомагав із підготовкою засобів захисту. Вже у квітні 2022 року він добровольцем приєднався до лав Сил оборони України.
Бойовий шлях Олега Рудніцького розпочався у 64-му топогеодезичному центрі. За мужність, проявлену на Харківщині та Донеччині, він був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України» та грамотою командувача Сил підтримки ЗСУ «За мужність та героїзм».
Після успішної перепідготовки у 2023 році, головний сержант продовжив службу в 21-й окремій механізованій бригаді, виконуючи завдання на Сумщині та в Курській області. Як досвідчений командир, він завжди брав відповідальність за побратимів, залишаючись при цьому турботливим батьком і чоловіком, який ні на мить не припиняв дбати про свою родину.
Навіть на передовій Олег Миколайович оберігав спокій рідних: у розмовах жартував, ділився світлинами фронтових котиків-«квартирантів» та просив дружину не плакати й берегти себе. Він щиро мріяв про повернення додому, до звичних справ на подвір’ї та теплих зустрічей із друзями, якими так дорожив.
Остання розмова з сім’єю відбулася вранці 29 квітня. А вже надвечір, не дочекавшись звичного повідомлення, рідні розпочали пошуки, які завершилися страшною звісткою.
Головний сержант Олег Миколайович Рудніцький, вірний військовій присязі та українському народові, загинув 29 квітня 2026 року під час виконання службових обов’язків у Сумській області внаслідок бойового ураження.
Командування та побратими згадують його як незамінного воїна:
«Це непоправна втрата для нашого батальйону. Олег віддавався справі цілком і повністю. Його поважали за прямоту, справедливість та щиру турботу про бійців. Він виконував завдання на сто відсотків і навіть більше. Нам усім його бракуватиме».
Шепетівська громада схиляє голови у глибокій скорботі. Світла пам’ять про мужнього захисника, доброго батька та вірного сина України назавжди залишиться у наших серцях.
Герої не вмирають!
Шепетівська міська рада
