Як йдеться у вироку, в період часу з червня 2020 року по липень 2020 року обвинувачений проходив строкову військову службу у військовій частині на посаді курсант. В період часу з липня 2020 року по листопад 2021 року вже на посаді водія. В подальшому призовник 2001 р.н., згідно наказу № 260 від 18.11.2021 командира військової частини звільнений в запас та зарахований до ОР-1 (оперативного резерву І черги) вказаної військової частини.
Після широкомасштабного вторгнення, 27.05.2022 обвинувавений пройшов медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії визнаний придатним до військової служби.
Починаючи з 30 вересня 2023 року працівники ТЦК тричі приносили обвинуваченому бойові повістки, але він від них відмовлявся.
Обвинувачений в судовому засіданні під час з`ясування обставин свою провину визнав, розуміє, що був зобов`язаний з`явитися до ТЦК, однак через страх за своє життя цього не зробив. Після проходження ВЛК 27.05.2022 він був готовий проходити військову службу, однак бойової повістки не отримував, тому вважав, що без виклику не повинен з`являтись до ТЦК для проходження військової служби. Однак в подальшому він вважав, що за станом здоров`я та в силу свого віку він не підлягає мобілізації.
Окрім того, вважав, що має нервове порушення, у зв`язку із чим звертався за консультаціями до лікаря. Підтвердив, що 17 червня 2020 року він розпочав строкову військову службу, з якої був звільнений в листопаді 2021 року.
27.05.2022 після виклику із ТЦК він пройшов медичний огляд та був визнаний придатним для проходження військової служби, тоді жодних скарг на своє здоров`я він не мав та, як і зазначав раніше, був готовий до проходження служби, однак наступні півтора роки бойової повістки не отримував. Коли ж 30.09.2023 до нього додому прийшли працівники ТЦК, щоб вручити бойову повістку на відправку до бойової військової частини на 02.10.2023, він відмовився отримувати повістку, оскільки на той час мав травму ноги та не міг ходити.
Про причини неявки на виклик 02.10.2023 він не повідомляв працівників ТЦК. За медичною допомогою на той час він також не звертався. 03.10.2023 працівники ТЦК разом із дільничним офіцером поліції знову прийшли до нього додому, щоб вручити повістку на 04.10.2023 на відбуття на навчальні збори, від отримання якої він знову відмовився, оскільки на той час ще мав проблеми з ногою та мав намір звернутися до лікаря, якого відвідав 05.10.2023, після чого 8 днів перебував на стаціонарному лікуванні.
26.10.2023 він повторно пройшов ВЛК, яка визнала його придатним для проходження військової служби, однак йому було надано 10 днів відстрочки для продовження лікування травми ноги. Далі йому вручили повістку про з`явлення до ТЦК на 06.11.2023, однак він на виклик не з`явився, оскільки він ще не міг добре ходити. Також він відчував страх за своє життя та невпевненість у собі. Зауважив, що свій обов`язок розуміє, однак проходити військову службу не готовий через страх за власне життя.
Суддя визнала чоловіка винним за ст. 336 ККУ (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації) й призначила покарання – позбавлення волі строком на три роки.. Рішення ще можна оскаржити в апеляційному суді.
