Не насміхайтеся над собою, не показуйте свого рівня апатичності

Прочитав я оте бездумне кукурікання про те, що ніби міський голова Указ видав і зобов’язав вчителів газети підписувати і соромно стало за наших людей, вчителів передусім, інженерів, лікарів, торговельників і т.д. окремі з них не розуміють елементарного, що ні колись, ні тепер ніхто нікого не примушує. Вчителі старшого покоління і лектори мали право і були зобов’язані. Це  - агітатори! Духовні провідники. А сьогодні як накажете, бути без отих духовних наставників, людей, які мають іти попереду і вести за собою інших?

Мій фах – лікар. Тато з мамою колись були вчителями. І я пам’ятаю, як тато, готуючись до уроків, завжди поряд з підручником клав газету, щось виписував в зошит. Мама робила вирізки творів молодих письменників області і наклеювала в альбом.  Вона брала його з собою на уроки і пояснювала учням як росте той чи інший поет на Деражнянщині чи Городоччині, в інших районах області і яка це важка робота – писати.

Я маю сім’ю, передплачую обласну газету двадцять років, а поряд – «Голос України», «Літературну Україну», фаховий журнал, двічі на місяць відвідую котрусь із бібліотек. Там отримую знання для загального розвитку. Вважаю, що обласна газета «Подільські вісті» самодостатня. І той, хто володіє інформацією, той володіє світом. Це не новини біля кухні або біля криниці.

Як лікар мушу сказати, що слово лікує людину, слово возвеличує. Людина, про яку пишуть газети, підносять її – довше живе, вона здоровіша. Цього не дають ні радо, ні телебачення, тим більше інтернет.

Недавно я натрапив  у «Літературній Україні» №21 за 21 травня 2015 року на ось такий витяг із щоденника відомого світлої пам’яті поета Станіслава Тельнюка, який у грудні 1971 р. перебував у школіх нашого міста. Ось що він зокрема записав: «… Виступаємо на Шепетівщині. Сьогодні виступили у школі №3 (українській, як написано на вивісці, а директор – шовініст, і секретарка партійної організації – так само)» . скрізь в українських школах літературні гуртки ведуть шовіністи, чи то – викладачі рос. мови і  літератури.»

Коментарі, як кажуть, зайві. Годі про рівень освіченості вчителя міста, який засвідчив поет. У 1990-х за сприяння сумнозвісного голови колгоспу народного депутата в школах міста провели референдум про статус російської мови. У жодному районі області не придумали такої дурні «освітянські інженери людських душ», лише знову лайно впало на Шепетівку. І про це гостро писали «Подільські вісті», які не побоялися ні тиску влади, ні отих гавіалів, що досі організовують скигління по перейменуванню вулиць. І які шмарували під камуфляж порослу мохом голову штампованого під Леніна залізо-щебеневобетонного боввана (пам’ятника) в місті.

Не звалюйте пані і панове вини і своєї неосвіченості на начебто примус Полодюка, який прагне «підтягти» вас до освіченості. Він від природи лідер, за нього проголосувало найбільше свідомих шепетівчан. І ваше анонімне, завихрене скигління не зарадить зниженню його авторитету.

А той, хто писав… видно пана по халявах. Пишіть зави і не ламайте дитячих душ.



Мені, колишній вчительці, стало соромно за чорну необізнаність деяких вчителів міста, що звинуватили міського голову, ніби він примушує підписувати обласну газету. Це вкотре засвідчило, що вчитель необізнаний в житейських питаннях. Адже передплатну кампанію завжди оголошувала «Укрпошта», а допомагала розповсюджувати громадськість. Такий поштарський хліб, як наш з вами обов’язок дітей вчити.

Якщо комусь Полодюк не сподобався, то ви висловилися анонімно на виборах. Під ковдрою залишилися самі з собою із примітивними думками: як зварити, щоб чоловік наївся. Не виносьте більше сміття з голови на сайт. Знайте свої обов’язки, поважайте інших. Бо давно відомо, що деякі вчителі Шепетівки ні газет не читають, ні власних знань не підвищують. Загальна біда тих, хто взявся не за свою роботу. На жаль зустрічаються такі інженери, агрономи, лікарі, ветеринари, директори, клерки, держслужбовки і бібліотекарі, які не читають книжок, шепетівські письменники, які не читають справжніх віршів. Тому самі себе возвеличують.

Така публіка напролом у владу йде, в депутати, в політичні гуртки. Так хочеться бути на видноті! Щоб задовольнити свої забаганки просять в редакторів, щоб про них написали і, головне, щоб фото їх напечатали і райгазеті. Чи гідний один з одним, чи ні – ніхто ні з ким не радиться. Плати гроші – і все! Деякі вчителі перетворили газету «Шепетівський вісник» у рапорт звіту, щоб видатися які ми красиві та пухнасті. Бо вище не пройде галі матня Раїси Житинської. У хмельницькому з обласною освітою погоджують чи гідний ти, щоб про тебе писали.

Якщо ти напишеш чого досяг і якщо воно буде корисним для вчительства області – редакція надрукує. Я одного разу написала у «Радянське Поділля» і мій досвід надрукували, потім на обласну нараду викликали і я виступала. Я завжди наголошувала на педрадах: беріть з життя і вчіться, і дітей вчіть як слід.

Тільки не нахваляйтеся, що здерли спортмайданчик біля ЖЕКу, а урочисто відкрили біля школи №5. Ще своє фото, як ганьбу розмістили в районній газеті. Або отой цирк, як заслужена вчителька України типографію закривала!

Ф-у-у! Навіщо їм ця дидактика? Соромно, що все життя вчила, а дехто нічого так і не навчився і в житті не хоче вчитися. Своє невігластво на інших скидає. Навіть мої сусіди, робітники із газ контори і ті три газети читають. І не тільки вони.