Все життя чоловіки грають на публіку. Зображують не себе, а альфа-самця, боса, або дуже крутого. Запитайте будь-якого гультяя, бомжа які реально стоять в самому низу соціальної піраміди, і почнеться! «Та я! Та ми!» І пішли-поїхали оповідання про подвиги, діяння та ловлю півтораметрових щук… І не розуміє бабораб, що хоч надінь на нього атласні панталони - герцогом Анжуйським він не стане! І себе не обдурить. Та й людей - навряд чи. Вони самі такі - герцоги. Тобто усвідомлення свого реального становища для більшості чоловіків не вдається вже з самого початку. А коли немає постановки проблеми - немає і рішення . Проблема заганяється всередину і там «лікується» за допомогою спиртовливань і нових виступів в «театрі одного актора». Тепер жінки. Вони теж не обходяться без масок. Але інших. Зображують страдальниць, мучениць, несправедливо скривджених. Ось зараз пишуть, що при всіх досягненнях фемінізму жінки залишилися незадоволеними і розчарованими. А як могло бути по іншому? Візьміть...
