Лише лінивий не написав пост про українців, які виїхавши з рідних країв до Росії цілком попадали в парадигму стереотипів своїх нових сусідів росіян. Але вчорашня розмова з одним із бувших мешканців Шепетівки змусила написати ще і собі такого поста.

Вже не раз писалось на цьому сайті про те, який у нас гарний та сучасний залізничний вокзал. Попри неоднозначний життєвий шлях Кірпи Георгія Миколайовича, спадок він залишив для нашого міста чималий. Але те як цим спадком розпоряджаються зараз мене просто шокувало. Вчора я побачив таке, що просто на голову не налазить.

Помітив, що на всім відомому паровозі на трубі хтось повісив декілька жовто-блакитних стрічок.

А тепер хвилинка прикольчиків для тих кому нічим зайняти свій час))

На черговій велопрогулянці я вирішив зазирнути за фасади 2 споруд, які знаходяться в центрі міста і без яких ми не можемо уявити Шепетівку. Це будівля кінотеатру ім. Островського та Міський Будинок Культури.

Під вікнами якісь чуваки на всю пельку горлають "Путін-х*йло!!!". Святкування Дня Перемоги обіцяє бути веселим :-)

Знакомьтесь. Это Люси.



Люси — представитель поколения Y: людей, рожденных в конце 70-х — начале 90-х годов. Сейчас им по 20-30 лет, они закончили вузы и теперь работают. Если они работают в большом городе и занимаются интеллектуальным трудом, их называют «Юппи» — young urban professionals, молодые трудоустроенные горожане. Люси как раз такая.

В целом у Люси всё хорошо. Почему же она такая несчастная?

Я Євробачення не дивлюсь вже пару років, але цим відосом просто не міг не поділитись.