24 серпня, з нагоди державного свята Дня Незалежності України на Шепетівщині вшанували пам’ять загиблих воїнів Української Повстанської Армії, які прийняли нерівний бій за Волю України з військами НКВС та партизанами.

Державний Прапор України - один з офіційних державних символів суверенітету держави та має щонайменше тисячолітню історію, сягаючи часів Русі та Галицько-Волинського князівства.

На Хмельниччині прощаються з радянським минулим. Розпочався процес перейменування вулиць одразу після розвалу СРСР. Пожвавився цей процес після початку російсько-української війни та досяг свого апогею після початку повномасштабного російського вторгнення. З 2022 року в Україні не лише активно змінюють топоніми, а й позбуваються слідів радянщини на пам’ятниках. Якщо “ленінів” демонтували вже давно, то монументи, знаки та таблички, присвячені подіям Другої світової війни, зберігалися у первісному вигляді аж донині. Споруджені за радянських часів, вони розповідали про війну як про “вєлікую отєчєствєнную”. На деяких з них і досі є “ордени пабєди”. Як-от, наприклад, на меморіалі славутчанам, полеглим у війні 1941-1945 років.

Це околиця міста Славута на півночі Хмельниччини. Тут у 1941 році нацисти створили табір для поранених радянських військовополонених — «Грослазарет Славута цвай, табір 301». Табір належав до типу шталаг — призначався для сержантського та рядового складу. Згодом табір перемістили у сусідню Шепетівку. А в Славуті розмістили шталаг під №357. Це місце трагічних подій радянська пропаганда оточила міфами на свою користь. Майбутнє ж локації не визначене. Однак про все за порядком.

Серед історичних джерел, які не оминають своєю увагою ні історики-професіонали, ні краєзнавці – стародавні карти. Непересічне місце у їхньому гроні посідає атлас під назвою «Carte de la Pologne divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts…» – «Мапа Польщі, поділена на провінції та воєводства й додатково поділена на повіти…» (Париж, 1772). Його автор – італієць Джованні-Антоніо-Бартоломео Ріцці Дзанноні (1736 – 1814).

Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазарітов почали будувати в 1747 році за задумом градоначальника Ізяслава князя Павла Карла Сангушка. Творець проекту – королівський придворний архітектор Паоло Фонтана, який служив у ті часи у князя поручиком артилерії. У 1749 костел, виконаний у стилі пізнього бароко, був готовий. В цей же час активно велося будівництво келій для монастиря.

Днями у шепетівському Музеї пропаганди відбувся освітньо-просвітницький захід, присвячений вивченню історії єврейського народу та основ єврейської епіграфіки. Про це музейники розповіли у себе на сторінці.

На перший погляд може здатися, що на цих фото китайська порцеляна. Але насправді, такий посуд виробляли у нашій місцевості у XIX столітті. Село Білотин Шепетівського району розташоване за 30 кілометрів від нашого міста. Саме тут у 1850 році князем Яблоновським була відкрита порцелянова фабрика. На початку 1860 року фабрику придбав купець Зуссман. У 1884 році на фабриці працювало 15 робітників.

У п’ятницю минулого тижня у залі Ізяславського будинку творчості дітей та юнацтва зібралися поціновувачі історії рідного краю. У цей день відбулось представлення культурологічного проєкту під назвою «ПОРТРЕТ НА ФОНІ ЕПОХИ». Першу краєзнавчу студію у рамках означеного проєкту було присвячено 305-річниці від дня народження поетеси, перекладачки, філантропу, княгині Барбарі Урсулі САНГУШКО (в дівоцтві Дуніна), якій виповнилося 04 лютого 2023 року.

Українським науковцям вдалося прочитати текст унікальної свинцевої грамоти ХІІ століття, знайденої архітектурно-археологічною експедицією минулого року під час розкопок у Шепетівсьому районі. Фахівцям знадобився майже рік, аби розгорнути щільні сувої стародавньої знахідки, зафіксувати, розчистити, вивчити текст і розшифрувати його.