Історія Шепетівської залізниці почалася з будівництва Києво – Брестської дороги. У 1870 році було створено акціонерне товариство Києво-Брестської залізниці, яке викупило в держави ділянку Київ – Жмеринка, з лінією на Козятин – Бердичів і далі, від Бердичева до Бреста. В музеї локомотивного депо станції Шепетівка зберігалася карта, на якій невідомий майстер – топограф провів пряму лінію, що майже точно позначала прокладену в майбутньому залізницю. На цій же карті були позначені вузькоколійки, які йшли в усі сторони від Шепетівки до ближніх сіл. На сьогодні вони не збереглися, але, безумовно, були збудовані до відкриття основних гілок залізниці, щоб підвозити ліс для будівництва. Коли дорога була прокладена до Кривина, комісія Києво – Брестської залізниці обстежила дану ділянку і зробила запис у журналі від 7 грудня 1872 р. про наявність деяких недоліків і необхідність їх усунути. У січні 1873 р. інспектор Києво – Брестської залізниці Фуфаський через телеграф доповів начальнику залізниці про готовність відкрити рух. Дозвіл на відкриття дороги було отримано 1 березня 1873 р.
Спочатку Шепетівка була невеличкою вузловою станцією з чотирма коліями у двох напрямках на Брест і Одесу. Поява залізничної колії пришвидшила економічний розвиток Шепетівки. Збільшився обсяг лісозаготівель і виробництва поташу. В число діючих вступив лісозавод, будувалися цегляний і черепичний заводи, збільшилася площа видобутку каменю в кар’єрах. У 1880 роки після встановлення графом Потоцьким на цукровому заводі парового двигуна, значно зріс обсяг перевезень сировини і готової продукції цього підприємства. На станції збільшився обсяг вантажної роботи, перевезення транзитних вантажів. У зв’язку з цим було продовжено станційні колії. У 1912 році закінчено роботи з будівництва залізничного шляху Шепетівка – Гречани. Добудова цих колій потребувала переобладнання станції. В 1914 р. всі роботи були завершені і станція стала вузловою. Під час Першої світової війни будівництво залізниці не припиняється: у 1915 р. прокладено колію до Тернополя, у 1916 р. до Звягеля. Таким чином, станція отримала п’ять напрямків: Шепетівка - Рівне, Шепетівка – Проскурів(Хмельницький), Шепетівка – Ланівці, Шепетівка – Козятин, Шепетівка – Звягель (Новоград – Волинський), які діють дотепер. До 1914 р. залізнична станція перебувала у власності графа Потоцького і князя Сангушка. Умови праці на станції були дуже важкі, оскільки на приватних дорогах експлуатація робітників була сильніша, а зарплатня невисока. Це призводило до страйкових рухів, які очолювали «ліві» політичні партії – есери, більшовики, а також, анархісти.
У 1914 р. був збудований залізничний вокзал. Після Першої світової війни дорога була май же повністю виведена з ладу. На коліях, зарослих бур’яном, стояли понівечені паровози і вагони. Залізничники відновили рух, організовуючи суботники і працюючи понаднормово. В 1920 році пішов перший пасажирський потяг по лінії Шепетівка - Подільська – Гречани. Залізничники відновлювали стару техніку, освоювали нову, яка постачалася з індустріальних центрів Луганська, Харкова і т.д. Радянська пропаганда сталінської доби активно діяла на залізниці, як стратегічному напрямку логістики в СРСР. Залізничники Шепетівщини брали участь у стахановсько - кривоносівському русі за підвищення продуктивності праці, прискорення руху вантажних потягів (на той час їх швидкість не перевищувала 20 км./год.). Старе приміщення вокзалу знаходилося зліва від перехідного залізничного мосту, далі була велика площа, встелена бруківкою. На площі знаходився ринок, стояли торгові кіоски та прилавки. Зараз на цьому місці знаходиться привокзальний ринок. Біля меблевого магазину був пам’ятник В. Леніну, встановлений у 1930-і роки. Старий вокзал, до Другої світової війни мав два перони по дві сторони приміщення – український і польський. Шепетівка була прикордонним містечком, від 1795 р., з Австро – Угорщиною, потім, з 1918 р. – з Польщею. Перед польським пероном був великий квітник з трояндами, стояли лавки для відпочинку і працювали два фонтани. Польські залізничники мали гарну зручну уніформу, яку відзначали у своїх спогадах мешканці Шепетівки. Приміщення вокзалу вважалося дуже гарним, найкращим на Південно – Західній залізниці після Києва і Козятина. Ліве і праве крило приміщення були одноповерхові, з високими стелями, середина мала два поверхи. Стіни вокзалу вкривав плющ і дикий виноград. Старий вокзал був зруйнований під час Другої світової війни. Також, у Шепетівці була митниця. Вона розташовувалася в центральній частині вокзалу, а потім перейшла у приміщення колишньої залізничної поліклініки. Була й в’язниця, у старому приміщенні Клубу залізничників. Там утримувались, в основному, місцеві мешканці, за вчинення побутових злочинів. Контрабандистами займався НКВС.
У районі сучасного вокзалу до війни був сквер, знаходились пекарня, стадіон і кілька житлових будинків. В приміщенні, де зараз знаходиться залізнична лікарня, до Другої світової війни був гуртожиток для залізничників. У 1920-і роки виник і розрісся новий район міста, який знаходився біля залізниці і отримав назву «Шанхай» через велику кількість заробітчан – китайців. Одним з лідерів їх общини був Цзян Луйлу.
Вокзал завжди був одним з центрів активності міста, до нього була прикута увага торговців і лихварів, злочинців і правоохоронців. В 1941 р. більша частина залізничників була евакуйована з технікою в тил. Станція була виведена з ладу ще 22 червня, по ній щоденно здійснювали авіаудари літаки Люфтваффе. Були зруйновані колії, вокзал, станція, локомотивне депо.
Відновлювальні роботи почалися відразу після звільнення міста від нацистів у лютому 1944 р. Вцілілі споруди відновили, руїни розібрали, всі установи залізниці відновили свою роботу.
У 1950-і роки відбувся перехід на тепловозну тягу, Машиністів – паровозників відправляли на курси підвищення кваліфікації в Козятин та Київ. У 1964 р. електрифіковано дільницю від Козятина до Здолбунова. Депо переходить до обслуговування вантажних перевезень електровозами ВЛ- 60, пасажирських – електровозами ЧС -4, приміські перевезення здійснювали електро - і дизель – потягами. В 1952 році збудовано новий залізничний вокзал.
У перші роки незалежності України Шепетівський залізничний вузол переживав нелегкі часи. Впав обсяг перевезень, критично не вистачало фінансування. Лише з приходом до керівництва Укрзалізниці Георгія Кірпи, вузол ожив. У 2002 р. було реставровано і відновлено залізничний вокзал. Кожної доби на вокзалі обслуговувалося до 6 тисяч пасажирів, проходило 25 пасажирських і вантажних потяги, в тому числі, шидкісні потяги Інтерсіті. Сьогодні, Шепетівський залізничний вузол – багатогалузеве господарство, яке має розгалужену структуру. Його основні структурні одиниці 6 локомотивне і вагонне депо, дистанції колій, станції Шепетівська – Пасажирська і Шепетівська – Подільська, вокзал, культурно – оздоровчі установи тощо.
Музей пропаганди
