У Шепетівці відбувся перший Відкритий кубок з пауерліфтингу серед людей з особливими потребами. Засновники назвали захід на честь Миколи Островського, який, прикутий до ліжка, писав: «Скажеш, життя нестерпне? А ти все зробив, аби видертися з залізного кола? Зумій жити й тоді, коли життя нестерпне. Зроби його корисним». 

День  другий

Другий  день  Школи  Майстерності  для  творчих  людей  з  обмеженими  можливостями  розпочався,  як  і  перший,  -  з  вестибюлю  музею  Миколи  Островського,  де  діяли  виставки  творчих  робіт  учасників.  Це,  перш  за  все,  виставка  художніх  полотен  Василя  Коробкіна,  який,  рятуючи  хлопчика,  втратив  руку  і  ногу,  але  згодом  знайшов  себе  у  живописі.

13  серпня  2013  року  в  музеї  Миколи  Островського  запрацювала  Школа  Майстерності  для  творчих  людей з  особливими  потребами.  Другий  рік  поспіль  з  усіх  куточків  України  до  Шепетівки  з'їжджаються  творчі  особистості,  яких  не  зламала  зла  доля  і  вони,  ставши  з  різних  причин  інвалідами,  не  опустили  руки,  а  мужньо  розвивають  свої  здібності.  Минулого  року  це  було 50   осіб,  цього — близько  80-ти.  Цьогоріч  додалися  учасники  з   Івано-Франківська,  Львова,  Кривого  Рогу,  Алушти  (Крим).

З 3 по 5 жовтня в обласному літературно-меморіальному музеї М.Островського, що у м. Шепетівці, вперше пройшла Всеукраїнська школа майстерності для людей з особливими потребами, організаторами якої стали музей М.Островського та ВГО «Народна академія творчості інвалідів». Протягом трьох днів творчі люди з різних областей України мали змогу не лише проявити свої таланти та здібності в поетиці, журналістиці, вишивці, бісероплетінні, а й навчитися багато-чому новому.

Минув рік від дня відкриття на вулиці Стуса, 11-А, у Шепетівці відділення соціально-побутової адаптації для громадян похилого віку та інвалідів.

Відчуття домашнього тепла мабуть у кожного однакове. Можливість бути собою у комфорті, затишку та спокої, коли втома дня, що минув, відходить на задній план і тепло «домашнього вогника» обгортає тебе, додає сил та енергії, бажання жити і радіти життю. Таке тепло від «домашнього вогника» має переноситись на соціум і тоді суспільство  перетвориться на комфортне середовище життєдіяльності для усіх його членів.

Ось нарешті і дочекались ми таких радісних, таких чарівних, таких очікуваних дітворою теплих літніх, з запахом квітучих ланів та дзвінких водоймищ днів. Літо - це пора року, яку не можна порівняти ні з чим. Воно таке ж тепле, як мамині лагідні руки, таке ж багате на здоров’я як наша планета Земля. Лише питання - чи шануємо та цінуємо ми з вами ці дари?