Увагу всіх учасників та запрошених привернули організовані працівниками музею надзвичайно цікаві виставки вишитих сорочок шепетівчанок Галини Капелюх і Аліни Олендри, дунаєвчанина Івана Стасюка; українського одягу (колективна робота інвалідів з Балти, Одеської області); ляльок-мотанок (колективна робота дунаєвчан); декоративних пляшок, оздоблених бісером, яєчною шкаралупою та тістом (автор - Василь Липко з м. Дунаївці, Хмельницької області); виставка робіт з бісеру Олександра Савицького та Діани Кузнєцової з Боярки, Київської області; квіти - вазони з бісеру Юлії Зелінської з Дунаївців; виставка прикрас (канзаші) Ірини Данілової та її матері з Київської області.
Проте за кілька хвилин вестибюль спорожнів. Учасники зайняли свої місця у виділених для кожного курсу приміщеннях краєзнавчого музею та музею Миколи Островського, де висококласні фахівці проводили майстер-класи.
Загалом, майстер-класи - це компактні курси підвищення кваліфікації для тих, хто вже став фахівцем у своїй творчості та хотів би дізнатися більше про інноваційні технології, методики та авторські доробки. Під час проведення занять надається можливість попрактикуватися під контролем професійного викладача чи опанувати зовсім нову методику.
Поетів, які слухали курс “Поетики”, зібрали у виставковій залі музею. Викладачі курсу - Всеволод Ткаченко та Іван Гайворон запропонували кожному з учасників прочитати власні твори.
Самобутнім поетам дали можливість висловитися, надали практичні поради безпосередньо щодо їх творів, і узагальнили зауваження.
Так, майже всім бракує точного вислову; більшість учасників забувають про розділові знаки, є проблеми з правильністю наголосів (силабічне віршування).
Основне у поезії, на думку Івана Гайворона, - щирість почуттів, легкість, природа звучання.
Окремо було відзначено пісенність поезії Олега Стадніка (що обрав псевдонім Максим Калина), з с. Кривачинець, Волочиського району Хмельницької області, який сам пише вірші, покладає на музику і гарно співає.
Життєлюбна Вікторія Сафарян з дитинства обожнює поезію та театр, вміє побачити те, чого не бачать інші поети. Вона народилася в Києві, але виросла в селі, саме тому у її віршах багато елементів народної творчості. Наприклад, у вірші “Дідусева хата” десь майже на генному рівні проривається щось до болю своє, рідне, далеке, прапрадівське.
Твори киянок Світлани Шевченко та Анастасії Лебедєвої вражають образністю, мелодійністю та силою духу.
Раїса Попюк (м. Дунаївці, Хмельницької області) майстерно пише ліричні вірші, але особливо їй вдаються байки. У творах “Хата пропахла хлібом” та “Соловейко” знаходимо глибоко заховану генну пам'ять, духовний родовід України.
Ганна Демченко (село Ухожани, Одеської області) почала писати вірші зовсім недавно після страшної трагедії - смерті сина. Звичайно, над ними ще потрібно працювати, але у кожному поетичному рядку - життя з усіма поразками і перемогами.
Вірші шепетівчанки Катерини Дяченко сильні, пронизливі, добрі, хоча є гіркі, з надривом та елементами суму.
Багато суперечок визвала творчість Леоніда Жмурко, який пише вірші російською мовою (довгий час проживав за межами країни - в Естонії, Росії). Лише на третій день Всеволод Ткаченко визнав - талановитий!
Варто додати, що Катерина Дяченко та Леонід Жмурко були учасниками Школи Майстерності-2012. Протягом року, завдячуючи зусиллям та практичній допомозі членів Шепетівської літературно-мистецької студії “Доля”, видано три збірки віршів Катерини (“Осіння рапсодія”, “Полум'я калини” та “Заповіт любові”) і побачила світ збірка Леоніда - “Приозёрная стынь”. На часі видання другої його збірки - “Небесный странник”.
А загалом поезія відкрила в самобутніх поетах такі грані натури, про котрі вони й самі не здогадувалися.
Кожен з авторів - надзвичайно складна і не завжди зрозуміла, але уже цілісна, сильна натура зі своїми життєвими принципами. Вони ще молоді, але зазнали багато страждань, і доля не завжди була до них ласкавою.
Думаю, що головне навіть не в тому, як багато вони фізично вистраждали, а в почутті естетичної потреби українського слова, в тій високоморальній думці, що визріла у їх головах, в тому, що навчилися думати не мізерно, а уже зараз не тільки мріють про велике, але наближають його своїми справами.
Мержвинська Любов Олексіївна - провідний науковий співробітник літературно-меморіального музею Лесі Українки в с. Колодяжному (Ковельський район, Волинська область) розповіла про сторінки життя великої поетеси та натхненно читала її вірші.
Того ж дня, у післяобідню пору, відбулася зустріч з членами Шепетівської літературно-мистецької студїї “Доля”.
Тетяна Кушнірук читала любовну лірику, Валентина Генсицька - духовну, а Ольга Личик - ліричні та патріотичні вірші.
Іван Гайворон особливо відмітив студійця Василя Ющенко, семидесятилітнього полтавчанина, поезії якого багаті природною філософією, чудовими образами (наприклад, “розкрила очі матіола”) та порівняннями. Також він звернув увагу присутніх на сильну енергетику у високопатріотичних віршах Анатолія Малюка.
Далі Всеволод Ткаченко та Іван Гайворон провели “Урок мужності” на прикладі сліпого поета, лауреата національної премії України ім. Т. Шевченка Володимира Забаштанського, вінничанина, який на вісімнадцятому році життя, унаслідок вибуху осліп і втратив руки. Вони запропонували відкрити у музеї Миколи Островського куточок поета, який отримав заслужену нагороду - орден “За мужність”.
Що стосується інших учасників курсів, то вони займалися за своїми програмами і мали нагоду розкрити свої таланти та навчитись чогось нового, отримавши професійну пораду заслужених майстрів.
Справжньою цікавинкою другого дня став майстер-клас по виготовленню ляльок з кукурудзення відомої майстрині Таїсії Стан з Хмельницького. Проводили його надворі, в садибі краєзнавчого музею. Ляльки вийшли надзвичайно гарні! Взяли участь бажаючі з курсів журналістики, бісероплетіння та вишивальниці.
А ввечері всіх учасників Школи Майстерності запросили на “Подільські вечорниці”, ініціатором яких став Дунаєвецький осередок інвалідів Раїса Попюк.
Звісно, господинями вечорниць були Тетяна Грищук та Олена Александрова. Всі разом співали народних пісень, танцювали “Кривий танець”. А які цікаві театралізовані постановки, коли “продавали” на базарі чоловіків, імпровізували інші сценки. Неабиякий акторський талант проявила юна Оля Ніколаєвська, яка разом з мамою зіграла сценку з “Лісової пісні” Лесі Українки. Вірші читав Іван Гайворон, а Марія Лазарович - цікаву гумореску.
На завершення вечора для учасників організували дискотеку. Це потрібно було тільки бачити, як запально танцювала в інвалідному візку Надія Лєнц та витанцьовував біля неї поет-пісняр Олег Стаднік!
Скалічені фізично та сильні духовно, вони вміють цінувати кожну мить життя. А як радіють хвилинам щастя, що так рідко випадають на їх долю!..
Третій день
Справжнім відкриттям Школи Майстерності стала поетка Марія Лазарович з Косова, Івано-Франківської області. Уже сьогодні бачимо, що маємо справу з особистістю, котра, незважаючи на важку недугу, що прикувала її до інвалідного візка, настільки сильна духом і самобутня, що це струмить з кожного її поетичного рядка.Марія презентувала власну збірочку “Загублене дзеркало” і надзвичайно натхненно читала вірші.
Всеволод Ткаченко наголосив, що Марія сформувалася, як оригінальна поетеса і уже “дорослА” до члена Спілки письменників.
Вразила присутніх молода Ольга Ніколаєвська (1996 р. н., м. Кіровоград), яка пише з дитинства. Оля прочитала два власних вірші. Особливо гарний вірш “Про рушник”. Незважаючи на ряд важких хвороб, вона є постійним учасником конкурсів і фестивалів.
Все життя не розлучається з поезією Володимир Савченко (м. Гадяч, Полтавська область). Він має дві вищих освіти (факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка і факультет правознавства Полтавського технічного університету). Працював журналістом, редактором багатотиражної газети і радіомовлення, вчителем української мови та літератури, згодом, знову повернувся на телебачення. Невиліковна хвороба прикувала до інвалідного візка, проте не зломила силу духу Володимира. Він пише вірші, пробує себе у прозі, і сподівається на успіх.
Викладач курсу “Поетика” Іван Гайворон ознайомив присутніх з “твердими” строфічними формами віршування. До них належать - сонети, ронделі, танку, хокку, рубаї.
Далі, на прохання учасників, читав власні поезії з книги “Гардовий шлях”.
Перекладач Всеволод Ткаченко ознайомив з перекладами сонетів П'єра Ронсара, Поля Варлена, Гійома Полінера, Артюра Рембо, зупинився на перлинах світової поезії, зокрема, поемі “Мазепа” Віктора Гюго. Виявляється, що Мазепа був одним із еталонів романтичного героя в Європі. Про нього писали цілі поеми, і не хто небудь, а справжні "брили" світової літератури - Лорд Джорж Гордон Байрон і Віктором Гюго.
Поема була написана у 1828 році, переклад - Всеволода Ткаченка. Прагнення романтичного героя до свободи – це не єдина роль Мазепи Гюґо. В останніх рядках першої частини Гюґо повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України.
Наступний рік - 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Домашнім завданням для поетів стало написання віршів з нагоди цієї видатної дати, твори пов'язані з великим наставником і пророком та його героями і, звичайно, твори на вільну тему.
На завершення кожного з учасників було відзначено дипломом за активну участь у роботі Школи Майстерності — 2013.
Школа Майстерності для кожного з учасників - це велика можливість зустрітися з однодумцями та хоч якось урізноманітнити своє життя. Це справжнє свято для всіх! З якою надією вони їдуть з усіх куточків України в Шепетівку, щоб знову зустрітися, побачити один одного і порадіти успіхам друзів. Ці короткі хвилини зустрічей на цілий рік заряджають їх оптимізмом, надією та щирою вірою у краще майбутнє.
Хочу віддати належне дружному колективу музею Миколи Островського та, особисто, його директору Тетяні Грищук, які буквально опікувалися кожним учасником (тільки інвалідів було 65, а ще викладачі, запрошені, представники ЗМІ), щиро відгукувалися на кожне прохання та миттєво вирішували питання чи зненацька виниклу проблему.
На завершення пропоную вірш шепетівчанки, члена Шепетівської літературно-мистецької студії “Доля” Катерини Дяченко, адресований творчим людям - учасникам Школи Майстерності -2013.
Вам, мужні!
Не Афган, не Чечня, а недоля
Вклала в душу і в серце біду.
Чи була на те все Божа воля -
Мабуть відповідь я не знайду.
Оголила наш нерв, оголила,
У пекельну відправила путь.
Оголила наш нерв, але крила
Не посміла лиха відчахнуть.
Ні жалю, ні печалі не треба,
Мужність, воля і гарт у нас є.
Хоч і маємо певні потреби,
Вже ж наснагу надія дає.
До вершин свої східці пройдемо,
З чистих зерен там визріє плід.
Усі сили в борню покладемо,
Завоюєм невдячний цей світ.
На дешеве спокуси не буде.
Незбагненна Земля - не Едем.
Зрозуміти б усім - ми теж люди,
Поруч в світі немарне живем.
Сильні духом - здолаємо горе.
Дружба щира - святе джерельце,
Спрагу спинить і втому поборе -
Не забудемо, любі, про це.
Катерина Дяченко
